Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

       - Валя, де сорочка? – гримить з кабінету.

А я знаю? І де свою подів - дорогою загубив? Казала подруга, що непроста робота, та аж настільки… І у що мені його вдягати? Таких інструкцій не було. Хімчистка! Осяяння було своєчасне – в чохлі знайшла і костюм з краваткою і кілька сорочок. Спіднього не було і слава Богу – хоч щось на собі все ж має. Зазирнула в кабінет – не видно шефа, лиш двері до вбиральні прочинені. Тихо зайшла, швидко сорочку на стіл поклала і намагаючись не витриіщатись на напівоголеного Великого і Могутнього, лишаючись непомітною вшилася на своє місце. За мить озвався його телефон.

     - Нарешті! Ігор, лети сюди – Франца вполював, - відповідь слухав недовго, знову по мою душу.  – Валя, негайно потрібен перекладач з французької – о двадцятій дзвінок.

За пів години! Знову Валі зателефонувала, пошепки допомоги шукаючи. Подруга зойкнула, вилаялась, та швидко зорієнтувалася і почала видобувати бажане, а за хвилину доповіла, що всі з ким зазвичай співпрацюємо недоступні, але одного знайшла – за пів години має підключитись.

   - Ну це ж треба, щоб саме сьогодні того Франца дістав! – бідкалась подруга в слухавку.

       - І не кажи, сама в дикому захваті.

Розмову закінчила, а з кабінету тим часом доносився сердитий голос Сердюка.

       - Ігор, я не знаю, та це буде той ще танок з вивертами. Звісно, твоя відсутність справи не полегшує. Можливо залоскочу його так, щоб погодився на особисту зустріч, але це план максимум, на який не варто розрахвувати. Скоріше ще раз онлайн. Тільки цього разу – давай без сюрпризів, не підведи вдруге.

Сиділа і божевільно сама собі усміхалася, згадуючи, як про ідеальний механізм цієї організації розмірковувала. На тобі, повний оберемок форс-мажорів. За тим ідіотским виглядом шеф мене і заскочив поглядом, підіймаючи здивовані брови все вище. Він стояв на порозі приймальні в джинсах і свіжій сорочці з телефоном біля вуха і сторопіло дивився на мене. Я відповідала взаємністю. Схоже, зустріч однаково радісна для нас обох. Зібралася швидко, піднялась, дочекалась поки розмову закінчить і прокашлялась.

       - Вітаю, Гліб Демидович. Я Анна. На превеликий жаль, Валентина раптово занедужала, а Аліна сьогодні вихідна, тож мені довелося простягнути руку дружньої допомоги.

Він зміряв мене поглядом з п’ят до маківки і вигнув свою харцизьку брову зі шрамом.

       - Перекладач о двадяцтій приєднається. Костюм ось, - вказала я на диван поруч нього. – Якщо він вам потрібен, звісно.

Випередила майже всі його питання, що здивованим обличчям носились. Наспішно ще раз зміряв поглядом.

       - Неочікувано. Де саме ви тут працюєте?

       - В юридчному.

  - Зрозуміло, - беземоційно промовив він. - Приємно познайомитись, Анна. Хоча, здається, бачимось не вперше. На згадку спадають непевні уривки спогадів.

Холодний, трохи хрипкий і глибокий як прірва у нього голос. 

      - Так, і впевнена, що не один раз. Біля ліфтів зустрічались, - я щиро сподівалась, що ця версія його вдовольнить.

Гліб нахилив голову на бік, дивлячись на мене як на математичну похибку і трохи зіщулив очі.

     - Дещо пригадую, - він додав трохи сарказму в останній  фразі. - На вечірці. Ви щось старанно шукали під своєю сукнею. Не одразу впізнав при повному параді. 

   - То треба було в очі дивитись – всі кажуть вони у мене незабутні, - відповіла я і сіла за стіл, знову монітором прикриваючись.

        - Хто саме до нас підключиться? Валерій чи Ірина?

Шеф вже повернувся до кабінету і накидав питань звідти.

       - Новий для вас перекладач – Іван. Він єдиний був доступний даний момент.

       - Чорт.

Не те слово. Геть все під три чорти. За п’ять хвилин до початку підключила перекладача, а сама в кабінет зазирнула.

       - Моя присутність потрібна?

     - Так, - не відриваючись від паперів відповів шеф. – Будете занотовувати. Впораєтесь?

     - Грамоту наче пам’ятаю, а якщо планшет зможу швидко освоїти – шансів ще більше, - усміхаючись як дурисько відповіла я, одразу ж шкодуючи про сказане.

Він знову нахилив голову на бік і навіть ледь помітно усміхнувся. Він приб’є в понеділок Валю, а вона мене. Чи я її. За хвилину я вже поверталась з планшетом, дивлячись як він сідає за стіл, дивиться в монтіор і округлює очі. Скільки міміки за один вечір!

       - Анна, він повнолітній? – схоже це жарт, але лиш наполовину, на іншу половину це розпач.

Я розвела руками і присіла на стілець неподалік.

       - Інших варіантів не було. Якби англійською, то…

      - То перекладач мені був би не потрібен. І якби Ігор був на місці, був би не потрібен.

       - Якби ж знати раніше…

       - Так, на жаль.

Англійську сам, звісно знає, а франзузька – мабуть, Ігоря первага. Дивно, що голова французької фарм-компанії лише рідною спілкується. Не витримала.