Арістотель - Метафізика

саме це ми залишили поза увагою (адже ми зовсім забули про причину, що є джерелом руху). Маючи на меті пояснити сутність чуттєвих речей, ми говоримо натомість про існування інших сутностей. Але щодо того, яким чином вони є їхніми сутностями, все сказане — лише пусті слова. Справді, слова «бути причетним», як ми вже зауважували[30], нічого не означають.

Ні до того, в чому ми вбачаємо [30] причину знань, через яку творить усякий розум і всяка природа, — ні до цієї причини, яку ми вважаємо одним із начал, ідеї не мають ніякого відношення. Проте математика стала для теперішніх філософів філософією, хоч вони й кажуть, що нею слід займатися заради іншого[31].

[992b] [1] Далі, можна вважати, що сутність, яку вони покладають в основу як матерію, є більш математичною, і радше приписується матерії та є видовою відмінністю між сутністю і матерією, ніж самою матерією, як-от велике і мале. Подібним чином і натурфілософи [5] кажуть про рідке та густе, називаючи їх першими видовими відмінностями субстрату; адже вони є різновидом надлишку і нестачі. Що ж стосується руху, то очевидно, що якщо велике і мале будуть рухом, то ідеї рухатимуться; якщо ж ні, то звідки має з’явитися рух? Тоді все дослідження про природу зводиться нанівець.

І навіть те, що здається легким [10] — а саме, довести, що все є єдиним, — не виходить; бо навіть якщо прийняти всі припущення, шляхом абстрагування виходить не те, що все є єдиним, а натомість лише те, що є певне єдине саме по собі. Але навіть і це не виходить, якщо не погодитися з тим, що загальне є певний рід; проте в деяких випадках це неможливо.

Також не має ніякого пояснення те, що в них іде після чисел, а саме, лінії, площини й тіла — як вони існують або [15] можуть існувати, — ані те, яке вони мають значення; адже вони не можуть ані бути ідеями (бо вони не є числами), ані проміжними тілами (бо то є математичні тіла), ані минущими речами. Тож це вочевидь якийсь інший, четвертий рід.

Взагалі якщо шукати елементи сущого, не враховуючи те, що про нього говорять у багатьох значеннях, і не розрізняючи цих значень, то знайти їх неможливо, особливо [20] якщо шукати, з яких елементів складається суще, у такий спосіб. Справді, з яких елементів утворюються діяльність або пасивність, або пряме, звичайно, пояснити неможливо. Тож якщо взагалі можна говорити про елементи, то тільки про елементи сутностей. Тож шукати елементи всього сущого або вважати, що знаєш їх, є помилкою.

І, справді, як можна пізнати елементи всього? [25] Адже очевидно, що не можна знати геть нічого переднішого за них. Адже це так само, як той, хто вивчає геометрію, хоч він і може знати спочатку інші речі, не знає попередньо нічого з тих речей, знанням яких вона є і про які він тільки має намір дізнатися. (І так само в інших випадках.) Отже, якщо існує якесь знання всіх речей, про яке деякі говорять, то той, хто пізнає його, [30] нічого не може знати попередньо. Утім, будь-яке навчання — чи це вивчення через докази, чи через визначення — відбувається повністю або переважно через попередні знання. Адже потрібно, щоб те, з чого складається визначення, було попередньо відомим і зрозумілим. І подібним же чином відбувається навчання через підведення до висновків. Якби ж виявилося, що таке знання є вродженим, то було б вельми дивно, як лишається непоміченим, що ми володіємо найкращим із знань. Далі, як можна дізнатися, з яких частин складається суще і як це довести з очевидністю? Адже це також неабияка проблема. Тут не уникнути суперечки, подібної до тієї, що точиться щодо деяких [5] складів, коли одні кажуть, що za складається з s, d та а, інші кажуть, що це окремий звук, відмінний від усіх відомих.

Далі, як можна пізнати не маючи певного чуття те, що сприймається цим чуттям? Одначе така сама ситуація з пізнанням елементів, якщо елементи, з яких складається суще, є елементами всіх речей, подібно до того як складні звуки складаються з [10] властивих їм елементів.

10

Отже, зі сказаного раніше очевидно, що всі філософи, схоже, шукають причини, обговорені нами у «Фізиці», і ми не можемо назвати жодної, крім них. Однак висловлюються вони про ці причини доволі нечітко, тож певним чином всі вони вже обговорені раніше, а певним чином зовсім ні. Адже рання філософія, здається, про все говорить недорікувато, оскільки була молодою і робила свої перші кроки. Так, навіть Емпедокл каже, що кістка існує співвідношенням; це є чимбутність та сутність речі. Але з цього з необхідністю випливає, що або м’ясо та будь-яка інша річ мають бути співвідношенням, або жодна не має; адже через це і м’ясо, і кістка, і будь-яка інша річ існуватимуть, а не через матерію, про яку він говорить, — вогонь, землю, воду й повітря. І він з необхідністю погодився б із цим, якби так сказав хтось інший, проте сам він цього чітко не висловив.

Врешті, ці питання ми вже розібрали раніше. Утім, варто повторити все, що може викликати сумніви стосовно них; це також може виявитися корисним для розв’язання подальших труднощів.

Книга II (α)

1

[993а] [30] Дослідження істини є водночас і складним, і легким. Справді, з одного боку, ніхто не в змозі осягнути істину цілком, проте з іншого — всі разом не обманюються. [993b] [1] Кожен висловлює якісь судження про природу, і хоч поодинці ми додаємо до істини мало або нічого, усе вкупі дає певну значну величину. А якщо так, то справа стоїть точнісінько, як у прислів’ї: «Хто ж схибить у ворота». Щоправда, ці міркування можуть дати привід думати, що досліджувати істину не складно, але згадаємо, що, маючи розуміння цілого, можна бути не в змозі пізнати частину. Тож легкість такого дослідження є примарною.

І, мабуть, оскільки труднощі бувають двох родів, причина нинішньої полягає не в речах, а в нас самих. Бо як-от очі кажана перед [10] денним світлом, так-от і розум у нашій душі перед тим, що за своєю природою є найочевиднішим з усього.

Тож справедливо бути вдячними не лише тим, з чиїми думками ми могли б погодитися, але й тим, хто не зумів глибоко проникнути в суть речей; адже і вони зробили певний внесок у знання, якими ми володіємо. [15] Справді, не