Арістотель - Метафізика

ідей, і причетних до них речей, то між ними має бути щось спільне. Справді, чому [5] двійка має бути однією й тією самою у минущих двійках та в багатьох, але вічних, двійках, але не однією і тією самою у двійці самій по собі та будь-якій окремій двійці? Якщо ж вони мають не ту саму ідею, то, мабуть, спільним у них мало б бути лише ім’я; це наче хтось назвав би людиною Каллія та оцупок дерева, не спостерігши між ними нічого спільного[26].

Але найскладнішим, мабуть, є питання, що врешті додають ідеї [10] до чуттєвих речей: як вічних, так і тих, що виникають і знищуються, — адже вони не є для них ані причиною руху, ані причиною зміни. Вони не допомагають ані пізнанню інших речей (позаяк вони не є їх сутністю, бо інакше вони перебували б у самих цих речах), ані їх існуванню, оскільки не містяться в речах, до яких причетні. [15] Можна було б припустити, що вони є причинами подібно до того, як білина робить щось білим, примішана до його складу, але це твердження, яке висловлювали спочатку Анаксагор, а пізніше Евдокс, украй хистке; адже легко навести цілу низку невідпорних заперечень проти такої думки.

Окрім того, жодним із звичайних способів [20] не можна вивести з ідей інші речі. Сказати ж, що вони є зразками, а інші речі прилучаються до них, — то пусті слова чи поетичні метафори. Справді, що це таке, що діє, дивлячись на ідеї? Адже можливо і бути, і ставати подібним до будь-чого, і без наслідування йому. Так, може народитися хтось подібний до Сократа, незалежно від того, [25] існує чи не існує Сократ; і вочевидь так само було б, якби існував вічний Сократ. Далі, це означатиме багато зразків для однієї і тієї самої речі, і так само ідей, наприклад, ідей людини, тварини та двоногого, а разом із тим людини-самої-по-собі. Врешті, ідеї були б [30] зразками не лише для чуттєвих речей, але й для самих себе, наприклад, рід як рід ідей. Тож одне й те саме було б і зразком, і відтворенням.

[991b] [1] Далі, здається неможливим, щоб сутність і те, сутністю чого вона є, існували окремо. Тому як ідеї, що є сутностями речей, можуть існувати окремо? У «Федоні»[27] сказано, що ідеї є причиною і буття, і виникнення; одначе навіть якби ідеї [5] існували, причетні до них речі не виникали б, якби не існувало щось, що приводить їх у рух. Виникає багато всіляких речей, скажімо, дім чи каблучка, щодо яких ми не говоримо про існування їхніх ідей. Отже, очевидно, що також інші речі можуть існувати й виникати з тих самих причин, з яких існують і виникають щойно названі речі[28].

Далі, якщо ідеї є числами, то як вони можуть бути причинами? [10] Хіба що інші числа є речами, скажімо, таке-от число є людина, таке-от — Сократ, таке-от — Каллій. Але ж як числа можуть бути причинами речей? Нехай навіть числа є вічними, а речі — ні, це нічого не змінює. Якщо ж це тому, що навколишні речі є числовими співвідношеннями, як-от співзвуччя, то, вочевидь, має існувати щось єдине, а вони є його співвідношеннями. Натомість якщо [15] це щось існує, наприклад, матерія, то, певно, самі числа будуть співвідношеннями між чимось і чимось. Наприклад, якщо Каллій є числовим співвідношенням вогню, землі, води і повітря, то і його ідея буде числом якихось інших субстратів; і сама людина незалежно від того, є вона якимось числом чи ні, буде все ж таки [20] числовим співвідношенням якихось речей, а не числом як таким; тож на цій підставі жодна річ не є числом.

Далі, з багатьох чисел легко виникає одне число, але як із багатьох ідей може утворитися одна ідея? Якщо ж число утворюється не з самих чисел, а натомість з одиниць у числі, наприклад, у десяти тисячах, то як стоять справи з одиницями? Якщо вони однорідні, то це веде до численних нісенітниць, і так само, якщо вони неоднорідні [25] (ані якщо самі одиниці у числі однорідні між собою, ані якщо всі інші між собою); адже чим вони відрізнятимуться, не маючи властивостей? Це не є імовірним і не в ладу зі здоровим глуздом.

Далі, необхідно ввести інший рід числа, яким займається арифметика, і все, що деякі називають проміжним; проте як воно існує або від яких начал [30] походить? І чому воно має знаходитися посередині між речами навколишнього світу й числами? Далі, кожна з одиниць у двійці має походити від якоїсь попередньої двійки, а це неможливо.

[992а] [1] Далі, чому складене число є єдиним?

Далі, окрім сказаного, якщо одиниці відмінні між собою, то слід було б казати, як ті, хто покладають існування чотирьох або двох елементів; адже кожен із них говорить про елемент не як про щось спільне, як-от тіло, а натомість про вогонь та воду, не переймаючись тим, чи є між ними справді [5] щось спільне, скажімо, тіло, чи ні. Також тут ідеться про те, що єдине, подібно як вогонь чи вода, складається з однакових часточок. Якщо ж так, то числа не можуть бути сутностями, натомість очевидно, що якщо існує щось єдине саме по собі і воно є началом, то про єдине говориться в різних значеннях, бо інакше [10] бути не може.

•Далі, коли ми хочемо звести сутності до начал, ми стверджуємо, що довжини утворюються з короткого і довгого (тобто з чогось малого і великого), а площина — з широкого й вузького, тіло — з високого й низького. Але ж як площина міститиме лінію або тверде — лінію та площину? Адже широке і вузьке [15] належать до іншого роду, ніж високе й низьке. Отже, так само як число не міститься в них, оскільки «багато» і «небагато» відмінні від цих родів, очевидно, що жодний інший з вищих родів не міститиметься в нижчих. Але широке не належить до того ж роду, що й високе, інакше б тіло було площиною[29]. Далі, з чого виводити [20] точки, що в них містяться? Цей рід заперечував Платон як суто геометричне вчення, натомість началом лінії він неодноразово називав неділимі лінії. Одначе необхідно, щоб вони мали певну межу; тому відповідно до того самого міркування, за яким існує лінія, існує і точка.

Взагалі, хоча філософія шукає [25] причин видимих тіл,