Тімо Айраксінен - Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

Яким чином дві великі релігії можуть мати настільки кардинально протилежне бачення людського щастя і нещастя? Християни вірять у щастя. Для буддистів життя — завжди нещастя. Про це теж варто задуматися.

2.2.2. Відвідини супермаркету

Продуктовий відділ супермаркету — зразок західної ринкової економіки. Все життя і його священний сенс відображені на полицях супермаркету настільки прозоро, наскільки це взагалі можливо. У похмурий зимовий день здалека видні вогні супермаркету закликають завітати в гості. Яскраві вікна випромінюють тепло, а двері самі відчиняються перед змерзлим перехожим. Тепло, світло і запахи линуть назустріч. Двері позад тебе зачиняються. Перед тобою ряд кас і маленькі дверцята в рай. Овочі, пиво, екзотичні фрукти і врешті в кінці м’ясний відділ. Вдосталь хліба і булочок.

Людина наближається до полиці. На ній виставлені сніданкові пластівці. Метри пластівців. Різної якості і в упаковках різного об’єму. Товар ніколи не закінчується, хоч би всі купували його скільки заманеться. Є час розслабитися, роздивитися, вибрати і вирішити. Людина прийшла за пластівцями, тож має їх купити. Треба лише протягнути руку, взяти упаковку і вкинути її до купівельного кошика. У такий спосіб усе відбувається. Це відомо кожному. Потім проходиш на касу, де твій вибір сканують, і оплачуєш відповідно. Тепер людина може повертатись у зиму і темряву. За межами супермаркету завжди зима і темрява. І пластівці закінчуються там досить швидко.

Повернімося до початку, до вибору. Життя — це вибір, принаймні тоді, коли стан справ і самопочуття якнайкращий. Людина хоче пластівців і має взяти упаковку — але яку з них? У кожного своя улюблена, яку він завжди купує. Хтось обирає навмання. Бере першу-ліпшу. Хтось завжди купує найдешевший варіант. Стилів багато. Це визначна риса вільного світу. Обирають не лише пластівці, обирають також спосіб вибору. У виборі є глибина.

Людина робить вибір. Колись раніше вибір був неможливим. У магазині був один вид, а дома в комірчині стояла вчорашня каша, от і вибирай тут. Голод — не тітка, і снідати треба. Береш, що є, хороше воно чи погане. Треба тільки дивитися, щоб їжа не запліснявіла і не зіпсувалась. Або зняти плісняву перед тим, як з’їсти неушкоджену частину. Що не так? Голод зникає і буденні клопоти минають, як і повинні. Для чого так перейматися вибором?

У супермаркеті є вибір. Чи робить це людину щасливою? Навряд чи. Але й нещасливою не робить. Головне, що той, хто хоче пластівців, їх отримує. Ключове слово тут — бажання. Я хочу пластівців зранку, і моє бажання приводить мене в магазин до варіантів вибору. Я пробую нові та даю другий шанс добре знайомим. Я отримую, що хочу, і це робить мене щасливим. Щастя — вдоволення власних бажань, і вибір у цьому грає на руку. Упаковка пластівців точно вдовольняє моє бажання. Що буддисти можуть мати проти такої схеми? Певно, що вони помиляються. Я і мої пластівці — одне ціле, і ніщо не може нас відділити одне від одного. Я хочу, я купую, і моє бажання здійснюється і вдовольняється. Тобто я щасливий. Кожен коаліціант знає, що так воно є.

Вищеописана схема здобуття щастя становить сутність вільної ринкової економіки і ядро нашого священного способу життя. Але навіщо такий великий вибір? Відповідь відома кожному. Бажання індивідуальні, бо вони відбивають наше «я», і найважливіша ознака цього «я» — саме індивідуальність. Кожен із нас, людей, унікальний індивід, подібного якому немає й не може бути в усьому світі. Ми кажемо, що маємо власну ідентичність, тобто нашу самість. І ця ідентичність визначає наш вибір. Водночас вибір формує ідентичність, і вона відбивається у виборі.

У Радянському Союзі держава визначала, що для людини добре, і давала людині те, що їй потрібно, її саму про це не питаючи. Можна було всім подавати однаковий сніданок. Це знову ж таки означає заборону індивідуальності й анулювання бажань. Усі люди — одне ціле, й усі мають їсти один і той самий сніданок. Революційні пластівці червоної зірки в усіх на вустах, і всі товариші становлять єдине ціле. Два види пластівців приводять лише до розбрату. Що краще? Чому я отримую «Червону зірку», якщо іншому дістається «Потужний трактор»? Краще їсти один вид у мирі, ніж два у розбратах.

По-іншому життя минає за часів супермаркетів. Кожен отримує свою упаковку згідно з власними вподобаннями. Тому має бути багато видів пластівців. Складність полягає в тому, що для кожного справжнього індивіда має бути передбачений свій вид пластівців, але тоді їх має бути мільярди. І все ж проблему легко прибрати з порядку денного. Весь супермаркет — майданчик вибору, і кожна людина бере звідти товар до свого велетенського кошика. Уявіть величезний супермаркет за аеропортом і величезний візок. Уявіть гігантський. Якщо його наповнити обраним товаром і піти з ним на касу, можна бути певним, що візок сусіда не такий самий. Зверху у візку може лежати та сама упаковка пластівців, що й у мене, але якщо копнути глибше, різниця очевидна. Кошики різні, як і люди, що їх наповнюють. Людина завжди порівнює себе з сусідом і відокремлюється від нього. Обоє унікальні індивіди. Це зумовлено різним умістом їхніх кошиків. Ти те, що ти купуєш. І коли покупки у людей різні, люди теж різні. Вони індивіди.

Чи робить вибір щасливим? Відповідь на це питання дати важко. У певному сенсі, звичайно, так, але по правді — то ні. Коли є дві різні кóли на вибір і тобі треба обрати одну з них, це не додає багато щастя. А втім, було б кепсько, якби варіантів вибору не було. Життя було б нудним і сірим. Нудним і сірим воно було б саме тому, що не можна було б реалізувати себе і свою самість. Я такий, що завжди п’ю кока-колу і ніколи не п’ю пепсі-колу. Здається, що вибір не робить щасливим, та відсутність вибору — убогість, що призводить до відсутності щастя. Ніхто не щасливий, якщо не може бути собою. Мало хто серйозно заперечив би цю думку, принаймні будучи вільним громадянином вільної країни. Я завжди п’ю кока-колу і дуже злюся, якщо не знаходжу її на полицях.

2.2.3. Під владою бажання й у рабстві пристрастей

За вибором стоять бажання, сподівання, прагнення. Я хочу пластівців на сніданок і прагну їх купити. Тут варто обговорити можливість вдоволення бажання. Питання в тім, чи отримав я пластівці, купивши саме те, що хотів. Якщо отримав, моє бажання вдоволене. Чом би йому не бути, якщо пластівці на столі завжди, коли мені їх кортить? Що ті