Ніклас Натт-о-Даг - 1793

Служниця піднялася сходами — доповісти про відвідувача. У кухні в печі печеться хліб. Служниці й слуги ходять туди-сюди, і якось так виходить, що Кардель постійно комусь перетинає дорогу.

Щойно зайшов у приміщення, у руку йому всунули кухоль пива. Від свіжої булочки відмовився — рука лише одна.

Невдовзі повертається служниця і махає йому, що можна заходити. Показувати кімнату потреби не було — кашель чути ще з коридора.

Кімната у Сесіла Вінґе похмура. Розставлені вздовж стін меблі явно не його, винайняв разом з кімнатою. Власних речей Вінґе мало, лише купи книжок і валіза. Простий письмовий стіл — під вікном, щоб протягом дня встигати зловити трохи світла. На столі розкладено деталі годинника. З кухні піднімається тепло через прорізані отвори в підлозі. Це єдине джерело тепла, якщо груба не розпалена.

Хтось інший міг би подумати, що в кімнаті пахне залізом, але не Кардель. Він цей запах ні з чим не переплутає. Запах крові. Під ліжком помічає нічний горщик з кривавими плямами на стінках. Схоже, його туди щойно поставили. Кардель ніяковіє і якомога скоріше відводить погляд.

Вінґе сидить на краю ліжка. Блідий і тихий. Зараз ніщо й не натякає, що ось тільки-но заходився кашлем. Кардель намагається згадати слова, які ще від учора складав у речення, але Вінґе його випереджає.

— Ти поговорив з кимось, хто знає про мій стан. Тепер тобі соромно за твої останні слова, бо не мав на увазі нічого такого.

Кардель полегшено зітхнув і кивнув.

— Це неважливо, Жане-Мішелю. Головне — що ти тут. Чи можу я спитати, чому ти передумав?

— Ти казав про гроші… А Бог свідок — гроші мені треба.

— Але я не запропонував би тобі платню, якби не відчув, що твоя зацікавленість долею трупа має глибші витоки. Ти ж не отримав грошей за те, що зайшов у Фатбурен і витяг Карла Югана.

— На війні… мав я друга, який завжди був зі мною. Сто разів він мене рятував, і я його. Але в тому останньому бою ми обоє впали у воду. Його вдарило балкою по голові, і я тримав його тіло так довго, як міг. Позавчора він мені снився… Хоча він узагалі часто мені сниться. І коли я вибирався з Фатбурену, п’яний як дідько, почувався, ніби знову я в тих хвилях, знову його тримаю. Тільки цього разу вже жодна хвиля не могла вирвати його з моєї руки, я тримав дуже міцно, і витяг на сухе нас обох. Потім протверезів, а це відчуття залишилося.

— Дякую за довіру, Жане-Мішелю. Я питаю не з цікавості. Моя пропозиція чинна, і тепер я знаю, що ти не продасися будь-кому, хто заплатить більше. А в тебе яке становище? Я знаю, що ти пальт, але не схоже, що гориш на роботі.

Кардель аж здригнувся, згадавши своїх колег з сепарат-сторожі, скалічених вояків, що залюбки беруть хабарі натурою…

— Ні. Моя служба — милостиня для каліки, який став таким в ім’я короля. З усіх, хто вижив після воєн, я ще й серед щасливців. Інші жебракують, продаються на вулицях, валяються під парканами. Я дістав службу завдяки зв’язкам, але нізащо не потягну в каталажку повію чи старця. Вони своєї долі не вибирали, як і я сам.

Тим часом спустилися сутінки. Вінґе сірником запалив свічку на столі. Навколо затанцювали тіні. Вінґе знову сів на ліжко й схрестив ноги.

— Хочу, щоб ти дещо знав. Я працюю за домовленістю з начальником поліції Нурліном. Він дає нам добро на пошуки вбивці Карла Югана. Але Нурлін скоро покине свою посаду. Він сказав мені, хто може замінити його на чолі поліції — Маґнус Ульгольм. Кілька років тому він був управителем доброчинної каси священницьких вдів, і ревізія викрила велику недостачу. Запідозрили, звісно, Ульгольма. Я тоді працював у міському суді й вів справу проти нього. Ані секунди не сумнівався, що він винен, особливо після його втечі в Норвегію. Справу так і не довели до кінця, а тепер барон Ройтергольм його помилував, бо знає, як легко можна використати зажерливу людину. Між тим Ульгольм — тип дуже злопам’ятний, і щойно дізнається про нашу з Нурліном домовленість — припинить розслідування і щосили намагатиметься нашкодити нам.

Вінґе підвівся і став ходити по кімнаті, тримаючи руки за спиною.

— А друге — те, що це дуже особливий злочин. Скоїв його не звичайний злочинець. Які можливості треба мати, щоб так довго тримати людину, так її мордувати, і ніхто про це не дізнався? Розумієш, яка це сила волі? Яка зосередженість на своїй меті. Ніхто не знає, що нас чекає в підсумку, якщо ми взагалі зможемо щось розкопати. Тож маю попередити, що кожен зароблений риксдалер обернеться тобі новим ворогом. Кажу тобі це, бо ти ризикуєш більше, ніж я.

Вінґе повернувся до вікна. Дощ, що досі бив краплями в шибку, поволі змішувався з мокрим снігом.

— Я цієї зими не переживу. Уже скоро буду далеко від будь-яких причин і наслідків. Тож хай що станеться, муситимеш сам розгрібати.

Кардель потупився. Він знав Вінґе зовсім недовго, але вже питав себе, чи не обернеться ця співпраця новим болем, може, сильнішим, ніж залишила смерть його друга Югана. Проте рішення далося напрочуд легко. Кардель різко грюкнув долонею по столу, від чого деталі годинника на аркуші перемішалися.

— То скористаймося цим часом, щоб і ти встиг дістати заслужену порцію проблем, — мовив Мікель і подивився на розпливчасте відображення Сесілового обличчя у шибці. Здається, уперше за весь час на губах Вінґе з’явилась усмішка.

8.

У трактирі «Прапор» на березі затоки Ладуґордсвікен димно і весело. Виграють двоє музик, один на лірі, другий на скрипці. Обоє прийшли заробити якусь копійку, та й вирішили, що краще об’єднати зусилля замість змагатися один з одним. У корчму набилося чимало людей — послухати їх. Скоро вже й на сходах стояли.

Надворі холодно й волого, хоча сніг ще тане, тільки-но падає на землю. Над Солоним озером поплив вечірній туман, з-над води піднімається в місто. Вінґе з Карделем вечеряють. Столик вибрали ближче до вогнища, далі від протягу з дверей.

Кардель страшенно голодний, а Вінґе майже нічого не їсть. З кухні несуть щучі тюфтельки, тушковану моркву, свинячі сосиски, юшку і смаженого оселедця, парену ріпу, хліб, сир і миску каші з дольками апельсина й солодкими сухариками.

Кардель їсть, ніби це його остання вечеря в житті, удвічі, чи й утричі більше за товариша. Вінґе не заважає Карделеві тамувати голод, хоча сам тільки колупається в їжі, відкладає