Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

як цей, котрий, не бажаючи виконувати справ пана свого, юрода із себе учинив і глузує з цілого світу". Та жінка, бачачи це, що чорні оті позначають тих, котрі б'ють святого, мовила подумки: "Та ж це на утіху нам, що безумні його б'ють, хай із цієї вини осуджені будуть у час їхньої смерті, що угодника Божого били без причини, і нема їм спасіння!" Це почув блаженний Духом Божим, ніби полум'я, кинувся на бісів і розсипав позначки їхні страшною силою і сварився на них, кажучи: "Не належить вам позначати тих, що мене б'ють, я ж бо молюся своєму Владиці, щоб не було їм гріха від цього, що мені биття чинять, у невіданні-бо таке чинять і через невідання приймуть відпущення". І коли це сказав святий, тут розчинилося небо, ніби ворота, і налетіло над святого безліч чорних ластівок, а посеред них великий голуб, як сніг, маючи у вустах своїх листа золотого й оливкового, та й каже до нього по-людському: "Прийми листа цього, його-бо Господь Вседержитель послав тобі з раю на ознаменування своєї благодаті, оскільки милостивий ти і людинолюбний, як і Сам Він милостивий, і прославить тебе й возвеличить милість свою на тобі за те, що прощаєш і милуєш тих, котрі б'ють тебе, і молишся за них, щоб не мали в цьому гріха", — це кажучи, голуб сів на голову святого. Все оце бачачи, благочестива ота жінка дивувалася, а після видіння, отямившись, сказала: "Скільки світил має Бог на землі, і ніхто їх не знає!" Багатьом іншим хотіла те повідати, що бачила, але Божа сила заборонила їй. Згодом десь зустрів її святий Андрій і рече до неї: "Хорони таємницю мою, Варваро, і нікому не оповідай її, що бачила ти, доки не піду на місце поселення дивного, аж до дому Божого". Вона ж йому мовить: "Хоч би й хотіла комусь повідати, але не можу, чесний світильниче і святий Божий, забороняє те мені невидима сила Божа".

Якось, блукаючи, зустрів святий Андрій одного боярина, котрий мимо їхав і, збагнувши життя його, плюнув на нього, кажучи: "Лукавий блудниче, церковний наружнику, чи не ти вдаєш, що в церкву йдеш і кажеш: "Іду на утреню", — а ходиш до сатани на лихі діла. Беззаконниче, встаєш опівночі і прогнівляєш Бога — це вже надійшов тобі час, що приймеш за ділами своїми. Чи гадаєш, що утаїшся від страшного і всевидючого ока Божого, котре усе спитує?" Той, це почувши, ударив коня і від'їхав, щоб не оганьбитися більше. За кілька днів розболівся недугом лихим отой боярин, і почала помалу всихати на ньому плоть його, свої ж його носили від церкви до церкви і від лікаря до лікаря, й не було йому користі. Невдовзі пропащий той пішов на вічну муку.

Однієї ночі побачив святий біля двору його ангела Господнього, що прийшов із заходу, той був ніби полум'я вогненне і тримав палицю велику полум'яну. Коли ж прийшов до хворого, почув голос, котрий із висоти говорив: "Бий наружника того, мерзького содомлянина, а, б'ючи його, кажи так: "Чи ще гріхи хочеш творити й оскверняти різних осіб, чи, вдаючи, що на утреню йдеш, на беззаконня до диявола рушатимеш?". Почав же ангел його бити і повелене йому казати, і чутно було голос того, що промовляв, і паличне биття, а той, що бив, невидимий пробував, і так мучений чоловік той випустив свого Духа.

По цьому святий Андрій прийшов на торг, знайшов якогось інока, його-бо життя похваляли всі, як чеснотливе; воістину добре чинив, як це належить інокам, одначе сріблолюбством був переможений без міри. Багато-бо громадян сповідалися перед ним із гріхів своїх, давали йому багато золота, щоб роздавав жебракам заради спасіння їхніх душ. Він же, бувши опанований пристрастю сріблолюбства, нікому не давав, а все у скарбничку ховав і, бачачи, як примножується срібло, радів. Блаженний же Андрій, дорогою тією ходячи, де окаянний той чернець мав своє пробуття, уздрів прозірливими очима страшного змія, що обвився довкола його шиї, і, близько підійшовши до ченця, дивився на того змія. Чернець же, гадаючи, що то є один із жебраків і через те стоїть, щоб узяти милостиню, рече до нього: "Хай Бог тебе помилує, брате, не маю-бо чого тобі дати". Блаженний же трохи відійшов од нього і побачив написа округ нього — в повітрі над змієм написано було темними письменами: "Змій сріблолюбний — корінь усього беззаконня!". Поглянув знову й побачив двох юнаків, що поміж себе змагалися: один був чорний, темні очі мав, біс то був, другий — білий, як світло небесне, ангел то був Божий. І казав чорний: "Мій є той чернець, що волю мою чинить, немилостивий-бо і сріблолюбний він і з Богом частки не матиме, а, ніби другий ідолослужитель, мені служитиме". Світлий же ангел каже: "Ні, мій він є, оскільки постить і молиться, смиренний він і покірливий". Змагались отак обидва, і не було миру поміж них. Подався-бо голос із небес до світлоносного ангела: "Немає моєї частки в ченці тому, залиш його, бо мамоні служить, а не Богові". І тоді відступив ангел від нього, темний же дух владу взяв над ним. Це побачивши, блаженний Андрій дивувався, що лихий демон ангела світлого переміг. Якось зустрів ченця того святий Андрій десь на вулиці, взяв його за праву руку й рече до нього: "Рабе Божий, без гніву послухай мене, свого раба, і милістю своєю прийми убогі мої слова, бо через тебе велика мені печаль учинилася, і не можу вже терпіти більше, адже спершу ти другом Божим був, а тепер учинився другом та слугою дияволу. Крила мав ти, як і серафим, пощо ж бо піддався ти сатані, щоб зрізати їх із корінням; образ ти мав, як у блискавиці, пощо ж учинився темноподібним? Горе мені, та ж ти мав зір, як багатоокий, тепер же осліпив тебе змій; сонцем був ти, але зайшов у ніч темну й лиху. Пощо, брате, душу свою ти погубив, пощо здружився ти із сріблолюбним бісом, пощо дав ти йому почити на собі, пощо збираєш золото, чи ж похований будеш із

ним, адже після смерті залишиться іншим; пощо тримаєш чужі гріхи і хочеш удавитися скупістю? Та ж інші є голодні і спраглі, умирають од холоду; ти ж бо, дивлячись на множність золота, веселишся. Чи ж це стопи покаяння, чи ж такий є чин чернечий і марнотного життя зневага, чи ж так відрікся ти