Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

Глава 7

І ось сидимо ми з ним на його кухні. Він в одних штанах, я в його халаті. Знизу тільки білизна. П'ємо чай. Від кави я відмовилася. Виявилося, що колекція чаю у нього не менше ніж кава. А ось віскі я так і не побачила. Може в його кабінеті? 

- Про що задумалась? - раптом запитує Рома.

- А де віскі? - питаю.

- Ти п'єш в таку рань? - піднімає він одну брову.

- Ні, - негативно качаю головою. - Але ж ти казав у тебе колекція. Збрехав?

Рома кривитися при останньому слові.

- Точніше не сказав всієї правди. У мене є пару колекційних пляшок. Але сама колекція у батька.

- Не сказав всієї правди. - повторюю. - Любиш грати в слова?

- Ти допила? - змінює тему.

- Так. - здивовано дивлюся в свою чашку.

Дійсно, чай закінчився.

- Тоді іди сюди. - підходить до мене, пропонує руку.

Я міцно чіпляюся за неї. Розумію, що переборщила з хваткою, намагаюся розслабитися. Виходить так собі, особливо коли розумію, що Рома веде мене кудись не туди. Ми йдемо по коридору, ось тільки двері в його кімнату ми проходимо. І куди йдемо?! Думки забігали в паніці. Я вже уявила собі червону кімнату, і що зі мною там можуть зробити. Майбутнє вмить потемніло. Я мало не впала, коли він відкривав двері.

- Ти зблідла. - каже він, поки я намагаюся прийти в себе.

Звичайна кімната! Дихай, Саша. Вдих, видих!

- У тебе дві кімнати. - кажу.

- Одна гостьова. - киває він, підштовхуючи мене вперед.

- А чому вранці ми були там, а зараз тут? - питаю, та здригаюся, коли теплі губи стосуватися моєї шиї.

- Там моя кімната. Відразу вирішимо. - повертає мене до себе. - Я звик спати один. Ти не залишаєшся на ніч. Не розкидаєш по всій квартирі свої речі.

- Питання можна? - піднімаю руку як у школі.

- Говори.

- Мені зараз піти зібрати то що ми розкидали? - язвлю.

А ось Роман жарт не оцінив. Дивиться уважно. Обмірковує мою пропозицію?

Киває своїм думкам.

- Потім прибереш, коли будеш йти. - відповідає.

І ось мені б образитися, але Рома мене цілує і все! Які образи? Я забула все що сказати хотіла. Немов один його дотик відкриває в мені щось невідоме. Або він відкрив це сьогодні під час того самого другого ідеального разу?

Неважливо! Я хочу його!

Підставляю свою шию під його губи, вигинаюсь під напором його ласк. І сама тягнуся до його штанів.

- Так- Так. Не поспішай. - зупиняє він мене відсуваючись.

Куди? Тягнуся за ним, коли він встає з мене і відходить.

- Це тобі сподобається. - каже він, виходячи з кімнати.

Не зрозуміла? Його фокус зі зникненням мені сподобатися повинен був? Рома, повернися, я все пробачу! З сумом дивлюся на зачинені двері. Сильно засмутитися не встигаю. Рома повертається з краваткою в руках.

- Я не вмію їх зав'язувати. - кажу, скоса поглядаючи на краватку в його руці.

Рома мовчки посміхається і лізе до мене. Бере мої руки і прив'язує їх до верху ліжка. Сподіваюся він зараз не витягне із задньої кишені батіг.

Ні не витягнув. Він прив'язав мене, провів по моїх руках пальцями. За його ніжними дотиками бігають табуни мурашок.

- Боїшся? - низько нахиляючись шепоче мені в губи.

- Передчуваю. - смикаючи руками, відповідаю.

- Правильно. - каже спускаючись нижче.

Я знову смикаю руками. Несвідомо виходить. Хочу доторкнутися до нього, а не можу. Зав'язано не сильно, але міцно. Це новий вид тортури!

Рома не поділяє моїх метань, веде табун все нижче. Торкається губами до шиї, цілує куточок губ. Я тягнуся за поцілунком, але він лише гмикає і спускається нижче. Груди, спершу ліва, після права, втягує сосок, після дме на нього. Я стогону від його ласк. А його губи знову нижче! Живіт, стегна! Розставляю ноги ширше. Рома цілує зовнішню сторону стегна. І ось цей погляд перед тим як він стосується мого клітора - останнє що я пам'ятаю ясно. Мені вистачає лише кілька рухів його язика, і я відлітаю!

Не встигаю прийти в себе як Рома входить в мене. Руки відв'язані, і я можу обійняти його. Що і роблю, цілуючи Рому в губи. Бажання повертається з новою силою. Обхоплюю Рому ногами, дряпають спину! І кричу його ім'я, коли він збільшується в мені і одночасно з цим черговий феєрверк накриває мене.

Приходжу в себе лежачи на Роминих грудях, шалено розслаблена і задоволена. Ворушитися лінь. Рома теж не подає явного бажання рухатися. З сумом дивлюся у вікно.

- Мені пора. - кажу, сідаючи на ліжку.

Рома мовчки дивиться на мене. Я на нього. Він встає.

- Збирайся. Я тебе відвезу. - кидає він і йде.

А я дивлюся йому в слід, розвалююся на величезному ліжку в позі морської зірки. Невже я зробила це? Посміхаюся, а після сміюся в голос. Да блін! Я зробила це! Прийшла, побачила, завалила! З останнім пунктом ще потрібно розібратися хто кого, але головне результат. І навіть якщо ми більше ніколи не побачимося з ним, я запам'ятаю цей день. Та я його в календарі червоним позначу як переломний момент в моєму житті!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍