Геннадій Обушній - Екст, Геннадій Обушній

І в цей момент зверху на нього звалилась зграя з двадцяти п’ятитонних демонів. Звідки вони взялися? Виявляється, ховалися в природних печерах, хоча висота явно перевищує їх звичну життєву зону. Але замість звичайної бійки потвори обліпили Семмі, і всі разом просто звалилися вниз. Коричневим каменем, що повільно обертався.

Кет нічого не могла вдіяти, була занадто далеко. А її зброєю в ті часи був тільки технологічний лазер для геологічних робіт. Симур залишився наодинці з проблемою, а до поверхні залишилося пара кілометрів і хвилина часу. Ще трохи — і все.

Семмі перед нападом встиг скласти крила, згорнутися клубком і скуйовдитись. Тож падав і кричав собі: думай, думай, думай! А шерсть прогиналася під півметровими драконовими кігтями, які рвали шкіру.

— Семмі, я вже поруч, але не можу стріляти! Не бачу тебе, кругом одні тварюки! Якщо вистрілю, можу вбити й тебе! Підлетіти знизу не встигну!

Симур слухав, але відповісти не міг. І щось зробити теж.

— Спокійно, Семмі, внизу прямо по курсу озеро! Глибоке! Але треба спланувати, інакше не дотягнеш до води метрів сорок! У тебе п’ятнадцять секунд!

Орієнтацію Семмі не втратив і зрозумів, де озеро. Але як спланувати? Тільки розкриватися. Гаразд, за десять секунд не порвуть на смерть. Випустив кігті задніх лап і з усіх сил відкинув одного дракона, розпоровши йому півкорпуса. Ще одного відкинув передніми лапами. Решта тут же вчепилися в незахищене черево. Але весь клубок тіл перестав бути круглим і симур зміг спланувати у бік озера, глушачи біль первісним гарчанням.

— Семмі, ще трохи! Тримайся! Ще трохи! Добре! Удар за три секунди!

Три, два, згрупуватися, бум-м! Врятований. Модуль пірнув, витягнув симура, втягнув усередину і полетів. А до місця падіння на запах крові Семмі й драконів уже поспішали інші мешканці Знахідки.

Тиждень Кет лікувала й наставляла симура. Наука пішла на користь. І йому, і їй. Відтепер вони ніколи не втрачали один одного з виду. Кет зробила спеціальну збрую — широкий нашийник з м’якою підчеревною стрічкою гравікомпенсатора і змушувала Семмі одягати це спорядження як страхування від можливих неприємностей. Незважаючи на його бурчання.

— Це твій захист, хлопчиську! І не сперечайся!

До кінця цих канікул Семмі, веселий, посвіжілий і повний енергії, незважаючи на злополучну пригоду, розповів Кет історію свого виду.

Історія симура

Семмі належить до ненав’язливо пануючого на своїй планеті виду. Планету називають просто Дім. Свою расу називають симури. Чисельність невелика — до півмільйона. Ханни (раса Лео) називають планету Рівноважною. Симурів можна віднести до нетехнологічних цивілізацій, як і земних дельфінів. Досить рідкісний тип розуму, який адаптує себе до навколишнього середовища, а не середовище до себе. Живуть у повній гармонії з екосистемою дому і підтримують її рівновагу. Еволюція симурів була тривалою і непростою. Особливістю дому є те, що тут безліч великих життєвих форм у всіх трьох середовищах. Тому і природних ворогів у симурів було і є достатньо.

Природа з самого початку нагородила предків Семмі досить солідними розмірами, зубами і кігтями. Але головні їх переваги — великий мозок і зграйний спосіб життя. У всіх світах схильність до телепатії, у окремих особин можна віднести до випадкової мутації. У близнюків ймовірність вище, а в симурів у приплоді було багато цуценят. Десять, як правило, і багато монозиготних. І схильність почала перетворюватися в особливість виду. Ця здатність дала величезну перевагу насамперед для групового полювання і поступово закріпилася генетично. Згодом її стали використовувати і для оборони, коли освоїли способи впливу на мозок інших видів. Головне те, що в одного виду на планеті з’явився інструмент спілкування, швидкого й інформативного. І це не просто набір модульованих звуків, що повільно передають інформацію. Це можливість обмінюватися образами й поняттями, відразу забарвленими емоційно. З абстрактними поняттями було складніше, але з часом вони теж з’явилися. Здавалося б, усе готове до розвитку наук. Але як же бути з передачею знань між поколіннями? Писемності, як такої, симури не знали. Потреби не було.

Вихід знайшовся в мозку і телепатії. Поступово склалася процедура передачі знань ментальним шляхом від старших (наставників) до молодших (підростаючих). Резервів мозку вистачало. Почали розвиватися біологія, географія, кліматологія, математика, психологія, астрономія.

Що змінилося в повсякденному житті виду? Симури, як і раніше, жили окремими родами, в кожному роді окремими родинами. Як і раніше, жили в печерах предків. Але! Зони відпочинку, харчування, відходів були чітко розділені. Виникли нові зони: навчальні й зборів. Печери сяяли чистотою.

Так виник своєрідний індивідуально-колективний розум. Кожен мав власну незалежну особистість, міг індивідуально підтримувати свою життєдіяльність і приймати самостійні рішення. У той же час довільне число особин могло включатися в загальне ментальне поле, обмінюватися інформацією та приймати колективні рішення. Живуть в гармонії з навколишнім світом, не потребуючи технологічних милиць для існування. Але треба сказати, що деякі біотехнології все ж були реалізовані.

Від природи кожна шерстинка керована на вигин, тому симур може створювати на шерсті штучні рельєфи і рухи, і навіть утримувати різні предмети. Додатково наукою шерсть була генетично перебудована таким чином, що могла відбирати з атмосфери нейтральні гази і створювати з них оболонку, прилеглу до тіла. Цей шар являє собою чудовий термоізолятор, тому симури прекрасно почуваються в будь-якому місці дому. А це від — 80 до +250 за Цельсієм. Крім того, за необхідності симур може змінювати свій метаболізм і кілька років не потребувати води і їжі, а кілька тижнів — повітря.

Крила симурів — окрема історія. Кожне дитинча завжди народжується з двома невеликими горбочками уздовж хребта. Звичайний для дому атавізм — зачатки крил. Але зрідка народжувалися й дитинчата з недорозвиненими крильцями. За старих часів такі випадки сприймалися спільнотою неоднозначно, найчастіше неприязно. Доходило навіть до вбивства новонароджених. Згодом суспільство симурів ставало більш організованим і толерантним. Один із біологів, знаменитий Ант, поекспериментував на собі й запустив генетичну програму росту крил. Вийшло. Ант навчився літати.

І зараз кожен симур по досягненню повноліття (ЗО років) приймає власне рішення: мати або не мати крила. Нова здатність скоротила відстані, але додала й небезпек у вигляді повітряних хижаків. Однак симури вже вміли вирішувати проблеми.

Родичі Семмі — самодостатня неметушлива раса. Вважають за краще слухати й дивитися, а не балакати й показувати. Ханни досі вважають їх видом, що перебуває на шляху до розуму, і оцінюють насамперед їх доброту, відданість і безсловесне взаєморозуміння.

Дослідницька станція ханнів у Домі невелика, постійного персоналу немає. Побудована давно, зі стандартних модулів, дещо