Геннадій Обушній - Екст, Геннадій Обушній

У центрі науково-фантастичного роману Геннадія Обушного «Екст» штучний бортовий інтелект Кет разом із командиром корабля потрапляють у безнадійну ситуацію в безмежному космосі. Водночас невелика група українських науковців здійснює технологічний прорив у космічних технологіях, зазнаючи тиску від провідних країн Землі, які хочуть отримати їхні знання для досягнення надприбутків. Захищаючи свій винахід, вони не піддались тиску великих країн, які намагаються отримати їхні знання будь-якою ціною.
Це роман про колонізацію землянами інших планет, куди не були перенесені людські вади, що призвело до розколу людства на три несумісні цивілізації, про етику освоєння космосу і майбутні взаємостосунки з іншопланетними цивілізаціями.

Геннадій Обушний

Екст

Random Fatum?[1]

Від автора

Ця книжка з’явилася на початку XXI сторіччя як результат узагальнення різноманітних особистих відчуттів, що з’являлися в мене протягом багатьох років. Це були асоціації, несподівані й нелогічні, ментальні дотики від ледь чутних до вибухових і сни, сни, сни: яскраві, барвисті, що не забуваються на світанку.

Як будь-які відчуття, вони носили тимчасовий характер і не мали, на перший погляд, істотного впливу на моє життя і не були засновані на його реальних подіях. Це були фрагменти життя іншої людини на ім’я Джон Батт.

Але прийшов час, коли маса цих відчуттів стала критичною. Я змушений був сісти за стіл і систематизувати накопичений хаос. Сумнівів щодо доцільності цієї роботи чомусь у мене не виникло.

Спочатку всі епізоди лягли на папір як окремі новели, що описують багато розрізнених подій. Хоча все поєднувалося досить вузьким колом дійових осіб.

Повторно прочитана кожна новела ніби неохоче відкрила деякі ключові сполучні події, що дозволили відновити сувору несуперечливу хронологію двох основних сюжетних ліній аж до моменту їх перетину. Крім того, з’ясувалося, що усі події пов’язані не менш суворим причинно-наслідковим зв’язком. Деякі епізоди залишилися незрозумілими й відпочивають у теці «Малозрозуміле».

Коли з дебелої теки-директорії склався остаточний доківський файл «Збірка», я нарешті замислився: чому все це прийшло саме до мене? І що з цим робити далі?

Відповіді я не маю. Поки що не маю.

Кожна людина хоч раз в житті переймалася питанням: ким і навіщо вона народилася? Мені здається, що я народився фізиком, хоча офіційного сліду в науці не залишив. Добре відчуваю фізичний зміст процесів і недолюблюю нащадків Пуанкаре. Для чого народжений? Гарне питання.

Прожите життя неабияк покатало мене на гойдалках злетів і падінь, протягло по багатьох дорогах, додало іронії у ставленні до світу та власної персони і, здається, розплющило очі на соціум. До того ж, мене доволі спантеличило питання: куди, як і навіщо цей соціум рухається?

Як фізику, прожите життя дало мені чимало інформації для роздумів. У тому числі й про роль і відповідальність науки. Час безкарних відкриттів пройшов. Будь-який дослідник має прогнозувати, хто, як і навіщо використає його дітище.

Видається смішним, але я ще раз перечитав текст і прибрав про всяк випадок усі принципово нові технологічні ідеї. Тож перепрошую.

Чи ризикну показати комусь ці записи? Цікаве питання. Навколо мене багато людей, але... Втім, усе можливо. Хоча я не впевнений, що колись ці аркуші побачать світ. А якщо й побачать і ви зможете прочитати їх до кінця, то спробуйте відповісти на питання, що йде рефреном крізь обидві сюжетні лінії: чи випадково все, що сталося? Можливо, це вдасться вам краще за мене.

Мене звати Джон Батт

пролог

Я пишу ці рядки насамперед для себе, для того, щоб зрозуміти своє власне життя і якось систематизувати його події. Що випадковість, а що ні, де істина, а де самообман? Можливо, тоді й сам зрозумію те, що сталося. Проте висновки робити не мені.

Пишу по-старому, авторучкою на папері, не залишаючи жодних електронних слідів, хоча зараз XXV сторіччя за традиційним земним літочисленням. Причин цьому дві: конфіденційність багатьох подій і небажання відкривати душу незнайомцям.

Я не розраховую на те, що хтось колись прочитає ці нотатки, тому особливо не стежу за стилем і формою. Напевно, я або спалю колись ці аркуші, або віддам Голові, хай він утаємничить їх рівно на стільки, на скільки потрібно.

А якщо хтось це і прочитає, то нехай не оцінює надмірно суворо літературні якості такого, по суті, щоденника. Я не маю спеціальної освіти і бажаного словесного ресурсу, до того ж, тут замало динамічних подій і практично відсутня романтична лінія.

Не відразу я взяв у руку перо. Швидкоплинні пориви виникали давно, але сформувались у рішення Межовим Каменем. Тож зараз я, не поспішаючи, повертаюсь на Базу, стоячи в рубці перед величезним оглядовим ілюмінатором, і чарівний спокій неприборкуваного й непередбачуваного Космосу розвіює всі сумніви і ставить крапку в моїх ваганнях.

Хто сказав, що Космос порожній і чорний?

Усе велике бачиться на відстані. Це стародавня формула. Але й з відстані усе бачиться не відразу, для цього потрібен час. Час, протягом якого відійде на задній план багато речей, що сяють відбитим світлом, але волають про те, що саме вони головні. Подібні речі оточують людину ззовні і заповнюють ізсередини. І лише коли цей ґвалт ущухає, стають помітними істинні цінності, що мерехтять власним неяскравим і незгасаючим світлом.

Це повного мірою стосується й Космосу. Щоб доторкнутися до нього, треба опинитися десь у глибині, в міжгалактичному просторі, вимкнути двигуни і всі джерела світла й звуку. Приходить стан спокою, очі потроху адаптуються і хвилин за двадцять ти бачиш не тільки троянди десятка ближніх галактик, а й ледь сяючий планктон далеких. Дивно, але починаєш бачити контури навколишніх предметів, хоча освітленість далеко за межами сприйняття.

А іноді раптом різко, стрибком змінюється масштаб сприйняття. Ти стаєш гігантом, можеш дотягнутися рукою куди завгодно, і весь Всесвіт стає зрозумілим, рідним і домашнім. Але цей стан просвітлення приходить не часто, лише кілька разів за все твоє життя.

Тож почну викладати факти і спробую знайти відповідь на просте запитання: чи випадково все, що сталося?

Спочатку трохи про себе.

Я середнього зросту, худорлявий, віддаю перевагу короткій зачісці, дожив до середини людського віку. Маю дружину Лі, двох дітей і двох онуків. Полюбляю неяскравий, приталений одяг. В їжі неперебірливий, люблю яблука, каву, сир. Музика? Старі майстри Землі. Фільми? Динамічні, типу екшн, незалежно від епохи. Книжки? Реаліті в стилі Річарда Баха і класика сайнс фікшн. Народився на Атті, одній з перших планет федерації, у звичайній родині.

Мати досі працює в групі економічного аналізу місцевої Ради. Батько вже помер. Він не захотів проходити чергову ветеранську санацію і просто сказав: «Мені досить». Батько був учасником Дивної війни і повернувся без правої руки.

За першою освітою я фізик. Однак у житті довелося займатися чим завгодно: промисловістю, економікою, торгівлею, робототехнікою, стародавньою історією Землі. Чому? Сам не знаю. Щось не давало довго затримуватися на одному місці. Професіоналом ні в чому не став, але зібрав пристойний обсяг знань і понять.

Останні 15 років моя професія — екст. Ця професія (а чи професія це взагалі?) має довгу й нудну назву, але ніхто нею