Олександр Олесь - З журбою радість обнялась, Олександр Олесь

class="p2">. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Схопився вихор по дорозі

І полохливо втік у яр,

Заколихались трави, лози,

І нагло вдарив грім із хмар.

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Гроза пройшла, і сліз безкрає

На листях, травах, на квітках,

Ласкаво, ясно сонце сяє

І відбивається в сльозах.

 

1905

 

«Стало знов темніше... хмари позвисали…»

 

 

Стало знов темніше... хмари позвисали,

Вилетіли сови, вибігли шакали,

І ревуть, і виють, і шукають тіла...

Полилися сльози, кров зачервоніла...

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

В хмарах світлі зорі, в тюрмах вільні духом...

Ой нависла стума над народним рухом.

Вибігли шакали, вилетіли сови...

Скрізь гарячі трупи, скрізь потоки крові...

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

І, здається, ночі і кінця не буде...

Але стійте міцно і боріться, люде...

Розганяйте стуму, сміло рвіть кайдани,

Бо рожевий ранок незабаром встане,

Засміється сонце в небі золотому,

І його проміння не спинить нікому!

 

1906

 

ТРИ МЕНТИ

 

 

Тихше, тихше: ходять звірі,

П’ють народну кров вампіри...

Нахиляйтесь,

Пригинайтесь:

Може, мимо пройдуть звірі...

Тихше, тихше -

Хто це дише?..

Тихше... тихше...

 

Тихше, тихше: сплять вампіри,

Упилися кров’ю звірі...

Нахиляйтесь,

Підкрадайтесь,

Як убиті сплять вампіри...

Тихше, тихше -

Хто це дише?..

Тихше... тихше...

 

Гей, до зброї! Бийте в дзвони!

Будьте смілі, як дракони!

Всіх гукайте,

Всіх скликайте -

Хай гудуть, як громи, дзвони...

Хто там ззаду? -

Кулю гаду!

Хто там ззаду?..

 

1906

 

«Ми не кинемо зброї своєї…»

 

 

Ми не кинемо зброї своєї:

Наше військо сміється б’ючись,

Наше військо в боях бенкетує,

Наше військо вмира сміючись.

 

Ми не зложим червоного стяга...

Кров червона із нас пролилась...

Власну кров ми ворожою змиєм...

Гострі коси залізні у нас!

 

Ми не підем з кривавого бою!

Наші друзі по тюрмах гниють,

Наші друзі в Сибіру конають,-

Ми назад їм проложимо путь.

 

Ми не кинем боротись за волю:

Наші браття упали в борні,

Їхня кров ще гаряча на ранах,

Їхні рани горять ще в огні.

 

Ми не зложимо зброї своєї...

Дужі в нас і бажання, і гнів,

Ми здобудемо землю і волю

І загоїмо рани віків.

 

Ми не підем з кривавого бою:

Наше військо сміється б’ючись,

Наше військо в боях бенкетує

І в боях умира сміючись!..

 

1906

 

«З військом за волю боролися ми…»

 

 

З військом за волю боролися ми:

Гинули сили народні,

В світі без волі жили, як в тюрмі,

Пухли і мерли голодні.

 

Рівність, братерство і воля усім -

Наші були ідеали -

Теплою кров’ю на стягу своїм

Ми їх в борні написали.

 

Бігли під прапор наш бідні раби,

Руки до нас простягали,

Наші дзвеніли мечі в боротьбі,

Їхні кайдани бряжчали...

 

Ворог... подужав нас... в полоні ми...

...Нищуться сили народні,

В світі без волі живуть, як в тюрмі,

Пухнуть і гинуть голодні...

 

1906

 

НАД ТРУПАМИ

 

 

Ви мужа убили... лежить він в крові...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

За що в його чорний гвіздок в голові...

...Він лікар був добрий... його ви любили…

Я тайни не знаю, за що ви убили...

Хаїме! ти, може... що зле їм зробив?..

Скажи мені, любий, за що тебе вбили?

Ввесь вік ти боровся за волю рабів,

За їх не боявся ні мук, ні могили...

Хаїме! мій милий!! за що тебе вбили?..

...Мовчить... і обличчя у його

За гріх не говоре нічого...

 

Ви сина убили... лежить він в крові...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

За що в його чорний гвіздок в голові...

Він втішний був хлопчик... його ви любили...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

Нухіме! ти, може, що зле їм зробив?..

Скажи мені, милий, ти ж маму кохаєш...

Ти ж так її дуже і завжди любив...

Скажи мені, пташко!.. Ах, слів ти не знаєш,

Ах, ти тільки «мама» одно вимовляєш...

...Хто ж скаже мені, немовлятко?..

Холодний, як крига, твій батько...

 

1906

 

«Ах, минали б бенкети криваві…»

 

 

Ах, минали б бенкети криваві...

Брязкіт зброї скоріш би утих...

Досить бою, і крові, і слави,

І довчасиих могил дорогих.

 

Дужі! волю прекрасну віддайте...

Ситі! землю Господню верніть...

Хижі! чулими, добрими станьте

І в покуті гріхи замоліть...

 

1906

 

В ГОДИНИ РОЗПАЧУ

 

 

Візьміть мене, хмари, на крила свої:

Ті ж тюрми, і ярма, і гніт на землі...

В сльозах мої сестри, і браття в кайданах,-

Півкраю в курганах.

 

Ми бились шалено, як гірські орли,

Але вороги нас в полон узяли,

І кинули бранців за мури, за грати

Кати і