Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

боротьбу проти російського царату та маючи як свою мету здобуття незалежної Польщі – вони мали також ідейний вплив на кристалізацію української революційної та протиросійської ідеології.

Як уже згадано, – перспективи великих історичних подій стрясли свідомістю багатьох поневолених народів, які віддавна мріяли про свою державну незалежність та покладали великі надії на майбутній воєнний конфлікт. В першій мірі були це поляки, які почали ще в 1908 році організувати в Австрії свої перші таємні військові організації, що в 1910 р. стали масовими, легальними організаціями та вели свою роботу також на терені Східньої Галичини. Про генезу тих організацій та їхні ідейні основи – пише їх творець, Ю.Пілсудскі, між іншим, так:

«Не зважаючи на великі жертви, зложені на жертвеннику національної справи, – цей революційний рух (1904-1905 рр.) проти гнобителя – дає надто скромні, як також невиразні результати і тому приходиться поволі до переконання, що тільки військові приготування, ведені систематичио, дозволять нам в годині боротьби ставити чоло тій чи іншій займанницькій державі… Польське питання після 1863 року немилосердно викреслено. Не брали нас в рахунок у міжнародніх калькуляціях і комбінаціях. Військовий рух впроваджує знову польську проблему на европейську шахівницю. Тільки меч важить щось на терезах народів. Народ, що хотів би примкнути очі на цю очевидність, перекреслив би безповоротно своє майбутнє…»[25]

Весною 1912 року мав Пілсудскі виклад у домівці «Повітової Січі» у Львові, в якому він виявив свою давню мрію про повстання та збройну боротьбу проти москалів. Дальше говорив він про конечну потребу військової підготови та приготування збройного виступу проти Московщини. Виклад зробив помітне враження на присутніх українських слухачів.[26]

Керовані Пілсудським польські мілітарні організації, які мали добре поставлений військовий вишкіл та широку ідеологічну пропагандивну літературу під самостійницькими, протиросійськими кличами, причинилися не мало до покинення українцями байдужости та смирного вижидання подій. Особливо фахово військова та ідеологічна література польських стрілецьких організацій – була використана пізнішими українськими стрілецькими організаціями. Крім цього в підсвідомості української молоді ворушився живий мотив реакції на факт існування польських мілітарних організацій, мотив польсько-українського суперництва, який не дозволяв нам бути безборонними тоді, коли поляки почали на українських землях творити свою мілітарну силу та могли б загрозити нашим інтересам.

Надзвичайною заслугою згаданої студентської стрілецької організації під годовуванням І.Чмоли, було видавання першого українського військового, ідеологічного і фахового журналу «Відгуки». Всього вийшло в першім кварталі 1913 р. чотири числа. В цьому журналі вичерпно та зовсім ясно з'ясовано ідеологічні основи українського стрілецького руху, його програмові засади та основну мету. Є це майже єдине автентичне джерело пізнання тих ідей, що були покладені в самих початках, при народинах Українського Січового Стрілецтва. Ці ідеї остади незмінні та є основою національно-державного світогляду усіх трьох періодів стрілецької історії (Січові Стрільці До 1914 р., УСС та київські СС). Тому треба в цілості навести ті уступи із окремих статтей «Відгуків», в яких найяскравіше виступають головні елементи стрілецької ідейної системи, а які мають документальну вартість при оцінці ролі Українського Січового Стрілецтва у наших визвольних змаганнях та для студій української політичної думки.

У статті І.Вихора: «На стрічу великим подіям» бачимо вплив подій на Балканах, а зокрема переможної війни поневолених народів проти Туреччини в 1912 р. та болюче порівняння із невідрадним положенням українського народу. Автор писав у «Відгуках», лютий 1913, ст. 3-6:

«Дух волі і світла не вмер! Пішов на схід, у курні стріхи тих, які були рабами. Греки, болгари, серби добули собі самостійність, сотворили Піємонт, звідки йшло світло і надія для їхніх братів, що остались в неволі. Сьогодня проганяють вони наїздника з Балкану… І коли тепер на передодні миру глянемо на добуток З'єдиненого Балкану, то нагадуються ті передвоєнні глузовання й кепкування з болгар, сербів, чорногорців… Побіда цих послідних, має для нас велике значення. Бо справді мусимо критись зі сорому… Щаслива війна балканських народів є для нас дзеркалом, у якому бачимо в цілій наготі свою повну стать, усю неміч й нужду.

Нас 37,000,000!

Ми нащадки тих батьків, які своїми походами на турків, татар, поляків доказували чуда, а нині?..

В хвилі, коли заносилось на нашій землі на криваву розправу, коли земля наша мала статись одним побоєвищем, а наші люди мали йти взаємно проти себе, одні під командою австрійською, а другі під російською, у нас панувала цілковита байдужність, безділля того споконвічнього раба, який зрісся з ярмом і якому гірше вже, ні краще не жити. Місто якихсь анкет, пікловань над зорганізуванням і сотворенням власних сил, резолюція З'їзду українських нотаблів заявилася без жадних застережень за Австрією. Що за етика наших батьків і честь, коли не можуть спромогтись на щось таке, щоб відповідало достоїнству і силі нашої нації…[27]

Українська академічна молодь, в хвилі, коли наш культурний дорібок може бути знищений, ухвалює, що треба вчитися. Забула сердешна, яка доля стрінула Архімеда.[28]

Глянувши на сторінки нашої історії, наглядно видко, що події стрічали нас все непідготованих…

Дезорієнтація, нерозуміння справи, нездібність покористування війною між двома державами окупантами. А причина і джерело того лиха, – брак і втрата самостійницьких змагань, а навряд вщіплювання і поширювання угодових тенденцій.

Коли по однім боці кордону наш розвиток недопускаємий, а по другім спинюваний, у нас апатія і льояльність супроти ворогів вбили всякі живі змагання і немає думки, що нам треба витворити свою власну силу і тільки на їй опертись. Немає розуміння, що тільки з сильним і дужим числяться, а чоловік слабий заслугує тільки на погорду і топтання. Такий чоловік може бути тільки прошаком і числити тільки на милостиню. Бо хоч би ти й мав право і по твоїй стороні була правда, однак як не