Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

підтримаєш свої домагання силою, так вони здадуться нінащо.

У нас на разі її не має, і такі думки стрічаються з глузованням і дивляться на їх, як на дитячу примху…

Але є в нас одиниці, які трактують це як річ серйозну, конечну і можливу до зреалізовання. Тому їхнім обов'язком є тепер згуртуватись в одне тіло: ради успішнішої праці, впливу на громадянство, національне правительство, витиснути те п'ятно і підкреслювати все і всюди, що квестія самостійности мусить зайняти у нас перше начальне місце в нашій політиці і роботі і відбитись по цім і тім боці, кордону. Вона має статись нашою призмою, критеріюм нашого поступовання і життя, життя громадянського і семейного.

Лягаєш спати, стаєш рано… хай все ввижається тобі як грізне мементо, як меч Дамокля, що нарід твій закований, безчещений, а ти його член! Ти раб! А коли падатимеш під навалом праці і конатимеш в життєвій борні, то так як жовнір вмираючий в полі бачить свій рідний кут і хату і найдорожчих, так тобі ввижається образ Вольного Народа.

Але того щастя і тієї розкоші не добудеш ні кар'єрою, ні льояльністю, ні опортунізмом, ані заслонюванням себе фразою – добуванням культурних цінностей, але працею і самопосвятою.

В ювілей Генія найкращий дарунок зложимо Йому, коли за молитву свою приймемо:

«Силу рукам дай, щоб пута ломати, Ясність думкам – в серце кривди влучать, Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!..»

для Вольної і Самостійної України.

Це наша програма на нині, а стимулом тієї праці буде сильна віра у ясне Завтра».

В статті П.Ч. на тему «Ціль і Завдання молоді»[29] пишеться таке:

«Коли серед воєнної музики і ожидання гучнішої симфонії, виринає українська справа перед форумом Европи, ми не сміємо остати байдужними і жити дальше цим сірим, безкровним «своїм життям». Отже, зорганізовання перше себе і ясне поставлення цілі і засобів ії добуття…

Хоч дванадцять літ тому взад, наша молодь піднесла гасло Самостійної України, то воно сталось тільки банальною фразою. Його осквернено шуткою життя, поганою утилітарністю, погонею за вигодами життя. Прапор з девізом Вольної України опущено вниз, борці розбрелись й замовкли, а нові не наспіли.

І нині, коли на обрію являється кривава луна й б'є в наші очі, піднімімо ж оп'ять цей стяг вгору! А щоб не стрінула його доля попереднього, призадумаймось над цілями, як і добути і зреалізувати думку, леліяну в найбільшій непорочності наших душ, окрилену присягою козаків, зложеною 1709 р. Мазепі.

Вольна, Самостійна Україна! Під цим девізом хай згуртується вся наша молодь і тому слову надасть повний зміст. Хай це поставить як ціль свого життя, але… цим словом хай не спідляться ті, що його вимовляють».

У статті «Вперед до іспиту» автор І.Вихор[30] – змальовуючи неминучість австро-російського конфлікту – так писав:

«Ціла наша мартирологія від 1654 р. говорить, що нам від Росії, нині – деспотичної, завтра – революційної, післязавтра – республіканської, якоїнебудь Росії, не надіятись нічого, бо до нас в рівній мірі відносяться всякі Савенки, Мєшнікови, Струве і інші. Всякі чорносотенці і поступовці різних відтінків.

Наразі на Україні під Росією, хоч не всюди є національна свідомість і розуміння справи, але панує загальна думка, що нам мовляв – гірше не буде й під турками. Соціяльні відносини, крайня нужда безземельного сільського пролетаріяту, витворює ненависть до сучасного режиму і чиновництва. Все те, як революційний матеріял буде поміччю в австрійсько-російській війні для нас…

У всякім случаю мусимо подбати за власну силу – фізичну. Бо може зустрінути нас ця трагедія, що робитимуть на нашій землі, казатимуть про нас, але – без нас!

Лише пасивність у майбутнім конфлікті була б для нас найгіршою і найсоромнішою; вона тільки заохотить ворогів до використання побіди в спосіб для нас некорисний; чим знова дужче боротисьмемо самостійно, розпоряджати певною силою, тоді матимем кращі вигляди і над нами перейти не посміють!

Але це хай не станеться нашою ціллю! Мусимо тямити, що гарантією нашого істновання, пристановищем нашого повного розвою, може бути тільки власна держава! Щоби ж її сотворити – мусимо все бути готові до бою…

…Час протиставити опортунізмові велику ідею, що домагається діла і жерви! Ех! 3 дужих грудей добувається жажда діла й сотворення сили для діла. Сила, певність себе і свідомість цілі. Бо не мир, але війна жде нас! А що сумніше і найболючіше то те, що стрічаємо нехіть, а то й ворожість не чужих, а таки своїх рідних людей. Але на те оглядатись не сміємо і це нас в роботі не спинить!

Нині творім мілітарну силу, готовість і рішучість духа. Нині до зброї, а завтра у похід!»

Ми навели тільки кілька уривків із надзвичайно цінних і блискучих статтей першого стрілецького органу «Відгуки», бо думки, які творять основний зміст повищих устyпів, дають достаточну відповідь на питання: яка ідеологія була покладена в основу перших українських стрілецьких організацій їхніми ініціяторами і творцями.

Увесь дальший розвиток українського стрілецького руху, а зокрема його історичних боєвих формацій: УСС і СС – йшов по тій ідейній лінії, що була накреслена його молодечими основоположниками при його народженні. Коли ми сьогодні говоримо про історичне значення збройного чину УСС і СС в історії українського народу, – то була це в першій мірі та нова, революційна, визвольна ідеологія молодої української генерації, що дозрівала в бурхливих 1911, 1912 і 1913 роках та