Жорж Сіменон - Клуб «100 ключів»

не мав права власноруч братися до такої чорної роботи. Йому і так уже не раз закидали, що він забагато часу проводить на місці злочину замість керувати розслідуванням із свого кабінету.

Перед будинком Марінетти залишився тільки один поліцай. На бруківці досі видніла пляма крові. Перехожі часом зупинялися біля неї, не збираючись у гурт. Журналісти зникли.

— Що нового?

— Нічого, пане бригадний. Все спокійно…

У комірчині консьєржки подружжя Соже лагодилося обідати. Біля столу сидів нічний швейцар «Паласу» в своєму жахливому халаті. Він був досі неголений.

— Ні, ні, не турбуйтеся… Я хочу на хвилинку піднятися на п'ятий, але ще два запитання… У мадемуазель Ож'є, звичайно, немає власної машини!

— Два роки тому вона купила собі моторолер, але невдовзі продала після невеличкої аварії…

— Де вона здебільшого бувала під час відпустки?

— Того літа вона їздила до Іспанії і повернулася така засмагла, що я її зразу і не впізнала…

— Вона їздила сама?

— Казала, з якоюсь подругою…

— До неї часто ходили подруги?

— Ні. Крім нареченого, про якого я вже вам казала, — та от останнім часом інспектора, до неї ніхто не ходив.

— А в неділю?

— У неділю вона часто йшла на роботу звечора і поверталася аж у понеділок уранці. В понеділок косметичні салони зранку не працюють…

— Отже, вона навряд чи могла їздити далеко, га?

— Знаю, що вона любить купатися й смажитися на сонці… Вона часто казала, що провела на пляжі багато часу…

Він знову піднявся сходами і хвилин п'ятнадцять відчиняв та зачиняв шухляди в комоді та шафі, оглядаючи білизну, одяг і різні дрібнички, що могли б дати уявлення про вдачу, смаки та уподобання їхньої власниці.

Хоча по-справжньому коштовних речей у квартирі не водилося, не було в ній також і випадкових: усе свідчило про старанний добір. В око йому впав лист, непомічений уранці. Згідно зі штампом на конверті його було надіслано з Гренобля. Написаний чоловічою рукою, лист цей вразив його своїм тоном, лагідним і веселим водночас. Лише дочитавши його до кінця, комісар збагнув, що це писав її батько.

«… Твоя сестричка знову при надії, і її інженер пишається з цього так, наче вже збудував найбільшу в світі греблю… Матінка й досі цілими днями воює з чотирма десятками малих шибеників, і, коли ввечері повертається додому, від неї приємно пахне дитячим пі-пі…»

Погляд його зупинився на весільній сестриній фотографії, зробленій кілька років тому. По обидва боки від молодих сиділи батьки, напружені й незграбні, як завжди на таких фотографіях. Були там ще чоловік та жінка з трирічним малюком і, нарешті, зовсім юна особа з жвавими усміхненими очима — певно, сама Марінетта.

Мегре поклав фотографію до кишені. Згодом таксі підвезло його до управління, і він знову опинився в своєму кабінеті, де напередодні кільканадцять годин підряд, аж до пізньої ночі, намагався вивести на чисту воду молодих грабіжників.

Та не встиг він ще зняти плаща, як у двері постукав Жанв'є.

— Я бачився з її братом, патроне. Він прийняв мене у своєму кабінеті на вулиці Ле-Поллетьє. Він там у них досить великий начальник.

Мегре простяг йому весільну фотографію.

— Ось цей?

Жанв'є не вагаючись показав на батька трирічного хлопчака.

— Йому вже було відомо, що сталося минулої ночі?

— Ні! Він ще не встиг переглянути ранкових газет. Мені довелося довго тлумачити йому, що йдеться саме про його сестру. Він запевняв, що в неї не така вдача, щоб чогось ховатися чи тікати. «Мені часом доводиться карати її за надмірну щирість, бо це далеко не всім подобається…»

— Тобі не здалося, що він щось від тебе приховує? Мегре в задумі перебирав свої люльки. Потім взяв одну і почав повільно натоптувати.

— Ні! По-моєму, це дуже порядний хлопчина. Він одразу розповів мені про їхню родину. Батько працює викладачем англійської мови в одному ліцеї у Греноблі. Мати завідує дитячими яслами. Там мешкав ще одна його сестра, одружена з інженером. Вона щороку народжує йому по дитині.

— Я знаю…

Мегре не став пояснювати, що дізнався про це з листа, знайденого в шухляді.

— Після середньої школи. Марінетта вирішила поселитися в Парижі. Спершу вона працювала секретаркою в одного адвоката. Та ця робота була їй не до вподоби, і вона пішла на курси косметології. Брат каже, що вона мріє про власний косметичний салон…

— А хто її наречений?

— Точніше, колишній наречений. Хлопчина на ім'я Жан-Клод Тернель, синок одного паризького промисловця. Марінетта познайомила його зі своїм братом і навіть збиралася везти на оглядини до Гренобля…

В розслідуванні карного злочину ніщо так не спантеличує, як відкриття, що перед тобою звичайнісінькі, цілком нормальні люди. Як же тоді й чому вплуталися вони в ту чи ту драму?

— А братові відомо, що Жан-Клод частенько в неї підночовував?

— Він особливо про це не розводився, одначе натякнув, що хоч він їй брат і мусив би це осуджувати, але дивиться на такі речі цілком по-сучасному…

— Одне слово, зразкова родина! — буркнув Мегре.

— По-моєму, він добрий хлопець….

Судячи з того, що він побачив у квартирі на авеню Жюно, Марінетта теж добра дівчина.

— І все-таки я хотів би якнайшвидше її впіймати. Її брат бачився з нею останнім часом?

— Востаннє — позаминулого тижня. В неділю, коли нона не їздила за місто, вона була зі своїм братом та невісткою. Вони мешкають у районі Ванв, поблизу міського парку… Франсуа Ож'є каже, що це дуже практично,