Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

— На склад привезли десять мішків з капустою і десять з картоплею. І п'ять паперових мішків з морквою. Першого дня продали кілька мішків і другого стільки ж. Треба дізнатись: скільки продали на другий. день? Якщо на третій продали все, що лишилось. І це було вдвічі менше, ніж першого.

Маша підходила до каси і запитувала:

— Скажіть, тьотю Зоя Михайлівна, за скільки годин ми картоплю продаємо?

— Продаємо надвечір.

— Чому?

— Надвечір люди поприходять. Усе розхапають.

Про все це Маша сповіщала Ігоря Ігоровича:

— Я зрозуміла все. Картоплю продадуть надвечір.

— Чому?

— Надвечір люди поприходять. Усе розхапають. Це мені Зоя Михайлівна сказала.

— От людина! — казав Ігор Ігорович. — Замість того, щоб просто розв'язати, півміста із питаннями оббігає. Мамі на роботу подзвонить, довідкове бюро на ноги підніме. Усе вміє робити, лише думати не може.

Вони стали готуватись у складі ховатись. Ігор Ігорович пішов додому за ліхтарями і тілогрійками. Маша додому подзвонила:

— Тату, не лякайся. Я додому ночувати не прийду. У мене справа є важлива. Я всю ніч на складі сидітиму у засідці проти злодіїв.

Тато закричав:

— Що то за засідки! Ти де працюєш — у магазині чи в міській міліції?

— Я в магазині працюю. А тут постійно банани щезають. І лимони кудись діваються.

— Все ясно, — каже тато. — У вас вовки завелись лимонні. Вночі приходять і налимонюються. А ти їх арештовуватимеш.

— Вовки не вовки, — відповідає Маша, — а буває так, що кобилиці чарівні ночами приходять і їдять. Як у «Конику-горбоконику». І потім, я не одна буду, а з Ігорем Ігоровичем.

Тоді тато заспокоївся:

— Гаразд. Я мамі про злодіїв нічого не казатиму. Я їй лише скажу, що ви з Ігорем Ігоровичем у засідці сидите, математику розв'язуєте. Це такий новий метод засадний. Сучасні діти просто навчатись не вміють. Їм потрібні якісь особливі умови. Їм необхідно у засідці сидіти чи на даху. Або в похід іти по Африці. Щоб довкола слони були і бегемоти. Вони тоді все краще засвоюють.

Тут Ігор Ігорович повернувся. Вони з Машею зазирнули у магазин до Зої і Клави. Сказали, що додому йдуть. А самі нишком пішли на склад і заховались у капусті.

Вони тихо-тихо сиділи, мов мишки. Ігор Ігорович задавав Маші задачки:

— До однієї їдальні завезли гриби. Білі та красноголовці. Красноголовців було втричі більше, ніж білих. Скільки всього було грибів, якщо красноголовців було дев'яносто?

Маша вмить розв'язала… Вона твердо вирішила, що влітку назбирає багато грибів і принесе їх до шкільної їдальні для супу. А «то в них усе розсольник з качкою та розсольник з качкою. Розсольник з качкою та розсольник з качкою. Коли кожний до їдальні гриби приноситиме чи сухофрукти, у них буде не їдальня, а кафе ресторанного типу. Можна буде навіть гостей запрошувати.

Заскрипіли двері.

То прийшов комірник пенсіонер Поросьонков. Він замкнув двері, і засідка почалась. Маша й Ігор Ігорович укрились мішками й стали чекати відповіді, куди яблука діваються. Вони чекали, чекали, чекали, чекали… чекали… чекали… і очі у них почали заплющуватись.

Вони заснули.

Коли вони прокинулись, навколо був ранок.

Сонце так і стрибало в усі щілини. Комірник товариш Поросьонков рипів дверима. Все було як і вчора.

Тільки лимонів не було.

Ігор Ігорович був похмурий і пожмаканий. Маша також виглядала, як нібито її на смітнику знайшли. І нічого вони не дізнались, куди яблука діваються.

Вони непомітно вибрались із капусти і почали працювати. Знову носили пакети з картоплею, консерви, ізюм. Добре, що цього дня ні яблук, ні лимонів не було. І Ігор Ігорович з Машею могли ввечері піти додому і нормально спати на ліжках.

Наступного дня яблука знову приїхали. І банани з лимонами. Маша прямо так і запитала У Зої:

— Тьотю Зою Михайлівно, а коли ми їх продаватимемо?

Зоя Абрикосова прямо так і відповіла:

— Не твого розуму діло. Коли треба, тоді й будемо. Якщо тебе зі школи виключили, значить, поменше запитуй.

Маші ще дужче закортіло в усьому розібратись. Наприкінці робочого дня вони з Ігорем Ігоровичем знов у склад проникли. І в картопляних мішках заховались. Тільки цього разу Маша хитрішою була. Вона взяла і тишком-нишком мотузочки прив'язала до яблучних мішків.

А від ящиків до Ігоря Ігоровича, до черевиків.

— Все! — сказала Маша. — Вони в наших руках!

І тут ніч минула хутко, надзвичайно хутко.

Протягом останніх днів Маша на складі так вимотувалась, що, тільки очі заплющувала, тут же наступав ранок. Якісь ночі стали короткі — секунд десять.

Сьогоднішня ніч була особливо короткою — секунди дві з половиною.

Неначе якийсь чарівник полічив: «Один, два! Три!» — і покривало нічне зірвали… І Ігор Ігорович лишився без черевиків.

Він закричав із мішків:

— Караул! Черевики зникли!

Маша терміново знайшла робочі рукавиці брезентові й простягнула їх Ігорю Ігоровичу на ноги. Ігор Ігорович ураз став схожий на велику, гарно виховану мавпу.

— Тут ціла зграя діє, — сказав він. — Мафія. Не лише ящики крадуть, людей роздягають.

Хоча ніхто людей не роздягав, а трохи роззували.

— Ми їх обов'язково викриємо! — поклявся Ігор Ігорович.

Сяк-так вони відпрацювали цей день. Ігорю Ігоровичу з дому тапочки привезли.

Потім ще один