Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

беруть. В такому разі я також мішком візьму. Тільки боюся, у мене грошей не вистачить. Скільки коштує ваш ізюм?

— Дорожче двадцяти копійок я не продам, — каже Маша. — І не просіть. А то я тут наторгую.

Покупець украй здивувався:

— Поки я у своєму міністерстві сидів сільсько-господарником, тут великі зміни стались. Ціни майже дарові стали. А мені дружина нічого не повідомляла. Зарплату, як завжди, вимагала.

Він на вітрину уважно подивився:

— А кедрові горіхи у вас почому?

— По двадцять копійок.

— А грецькі?

— Дорожче двадцяти не продаєм.

Покупець заспокоївся і каже:

— Дайте мені півмішка того й півмішка сього.

Маша бачить, він знову спокійним став, неосмикнутим. Вона вирішила свій головний дисциплінуючий пристрій застосувати. За мотузок смикнула. Тут овочева смерть зі своєю посмішечкою нагору полізла.

Ключкою розмахує. Покупець очі вирячив, пошепки питає:

— Це-е що-о?

— Ах, це? — недбало каже Маша. — То смерть продуктова. Щодня якраз в обід приходить. Зараз кричати почне.

Сама за мотузок од дверей складу смикнула. Двері страшенно зарипіли і заскрипіли на своїх петлях. Маша ногою ляду підняла — і грюк!!!

Ніби гармата з-під землі бабахнула.

Покупець зарепетував:

— Караул! Рятуйте! — і ходу.

Тільки-но він за рогом зник, Зоя з Клавою повернулись. Клава запитує:

— Як торгується?

— Нормально, — відповідає Маша. — Один покупець уже втік.

— Чому втік? — запитали сестри Абрикосова.

— Я його на місце поставила. Провчила трішки.

— А що, він платити не хотів?

— Чому не хотів? Хотів. Він хотів ізюму цілий мішок купити.

— Може, він якесь невдоволення висловлював? Книгу скарг вимагав?

— Нічого він не висловлював, — заспокоїла їх Маша. — Він взагалі гарна людина, з міністерства.

— То навіщо ж його на місце ставити?

— Мені необхідно було засіб перевірити, — пояснила Маша. — З яким я надалі працюватиму. З поганими покупцями. Це було випробування.

— Які такі випробування? Який такий засіб? — запитала старша Абрикосова.

— Ось цей, — сказала Маша і смикнула за мотузок.

Овочева смерть знову на цегляний небосхил вихопилась. А двері страшенно заскрипіли. Сестри враз побіліли. Потім Зоя каже:

— Ось що, поки не пізно, треба цю командировочну з торгового приміщення прибрати. Нема чого з нашого магазину кімнату жахів влаштовувати… Яка-небудь бабуся тут глузд втратить, а нас потім під суд віддадуть. Ми її на склад відправимо, нехай ящики рахує.

Старша Клава підтримала:

— Я двадцять років за прилавком стою, а такого не бачила. На складі саме для неї місце, там сторонніх немає. Хай і опудало з собою забирає. Може, якийсь злодій залізе. Нехай краще він дуба вріже, ніж чесні трудящі.

Маша погодилась. На склад, то й на склад. Аби користь приносити. Вона змотала смерть продуктову і пішла на склад.

Невдовзі туди й Ігор Ігорович прийшов з Машею вчитись. Загалом Ігор Ігорович був студентом педагогічним. Тобто він був наполовину вчителем. Але з нього, либонь, вельми гарний вчитель вийде. Тому що для однієї Маші він як на свято вдягався. На ньому був костюм в іскорку і краватка у сірий горошок.

Вони навчались і водночас працювали. Моркву у пакети накладали.

Маша просто накладала, а Ігор Ігорович задачки придумував:

— На склад привезли десять ящиків з яблуками і десять з бананами. І п'ять паперових мішків з лимонами. Першого дня продали кілька ящиків і мішків, другого стільки ж. Треба з'ясувати: скільки продали другого дня? Якщо третього дня продали все, що лишилось. І це було менше, ніж першого.

Маша запитала:

— Ігоре Ігоровичу, де ви умову задачі взяли?

— У комірника в накладній прочитав.

Маша каже:

— Це неправильна задача. Я в цьому магазині три дні працюю і жодного разу ні яблук, ні бананів, ні лимонів на прилавку не бачила.

— Так не може бути! — каже Ігор Ігорович. — Якщо першого дня завезли банани, то на другий день продали банани: Так в усіх підручниках пишуть.

Вони до комірника пішли, товариша Поросьонкова. Це був спокійний чоловік, у брезентовому фартусі.

Він каже:

— Що там у підручниках пишуть, я не відаю. У нас все інакше. Першого дня привезли двадцять ящиків з яблуками, на другий день відвезли двадцять ящиків з яблуками. Першого дня привезли банани, на другий день вивезли. Тільки картопля з капустою затримуються.

Товариш Поросьонков був пенсіонером. Йому не пощастило з прізвищем, але дуже пощастило з характером. Його нічого не гнівало, і з нього ніколи не вистрибували запитання. А із Маші вони так і сипались навсібіч:

— А коли ж їх вивозять, оті банани-яблука?

— Не знаю, — відповів пенсіонер. — Увечері я склад зачиняю, вони є. Вранці я склад відчиняю, їх нема.

— То якась загадкова таємниця, — каже Ігор Ігорович. — Поки ми відповіді на цю задачу не знайдемо, ми іншим займатись не будемо.

Вони вирішили на ніч у складі сховатись і довідатись, куди ящики діваються.

Домовились тепліше вдягнутись, узяти ліхтарі, щоб не було страшно, і все-все розслідувати.

Та досі вони, як звичайно, картоплею і капустою займались. Брали мішки, вантажили на візок і котили його в торговий зал до Зої і Клави. Ігор Ігорович все одно стриматись не міг. Він Маші знову й знову