Олесь Григорович Ільченко - Смертельний круїз

перезирнулися, чекаючи найстрашнішого. Але… в каюті ні хлопця, ні дівчини не було. Проте ілюмінатор був відчинений.

Григорій, хитаючись, підвівся і також зазирнув до каюти.

— Так я і знав, — прохрипів він. — Утекли, гади! І Вітю вбили…

— Куди вони могли втекти? — заперечив Кім. — В ілюмінатор людина не пролізе… З яхти втекти неможливо, хіба сторч головою в хвилі — і на дно… Зараз ми їх знайдемо…

— Знайдемо, аякже! — розлютився капітан. — А ви що ж, усю ніч не спали, за коридором пильнували? Он, поопухали від сну! Казав — не спати!

— Ми один за одним наглядали, — зі сльозами говорив Михайло, дивлячись на мертвого Віктора. — Щоб ніхто нікуди…

— Чорт усе забирай! — Микола знесилено притулився до стіни. — Вітю, вибач нас…

— Давайте, я кави заварю, — запропонував Кім. — Бо ми зараз усі попадаємо…

— Гаразд, — погодився Микола. — Ходімо на камбуз. Але спочатку покладемо Вітю…

Підняли тіло матроса, занесли його до порожньої каюти і поклали на диван. Постояли кілька секунд…

Ішли до камбуза мовчки — вже не було сил ні сваритися, ні висловлювати вголос підозри. Всі чекали на швидке прибуття до берега.

— Маємо знову перевірити всю яхту, — мовив капітан, заходячи на камбуз. — Усі кутки, всі шпарини. Де та парочка може бути? А що тут у тебе, Кіме, за рейвах? Чому все валяється під ногами?

— Та я ж учора ввечері все прибрав, — здивовано відповів Кім. — Ви ж самі бачили…

Потім кок звернув увагу на морожені продукти, які розтанули. Вони валялися просто під ногами — овочі, м’ясо, морозиво… Кім різко відчинив дверцята великого холодильника-рефрижератора. Всі застигли: у ньому були замерзлі тіла Оксани й Андрія. Судячи з паморозі на обличчях і на одягу, вони пролежали в холодильнику вже кілька годин.

— Схоже, їх убито ще вночі… — капітан нервово провів рукою по обличчю. — І зробили це або ви, Кіме й Михайле, або ми — Григорій і я.

— Я присягаюся, — голос Михайла тремтів, — ми були в каюті! Я взагалі спав…

— Хто тобі повірить? — зло кинув Григорій. — Ось ми з капітаном були поруч на вахті, й ніхто з нас не спав. Це алібі! А ви…

— Ні в кого з нас немає жодного алібі, — відрізав Кім. — Крапка.

— Я маю зізнатися… — почав капітан.

Усі здригнулися і завмерли, чекаючи на його зізнання.

— Я задрімав на деякий час, — продовжив він. — Десь о пів на четверту ранку не витримав…

— Що ти кажеш, капітане! — спалахнув Григорій. — Ніхто з нас не спав, ми весь час бачили один одного!

— Неправда! — заперечив Микола. — Я…

Капітан не встиг закінчити фразу, як Кім уже заломив руки Григорію. Той зігнувся і кричав від болю.

— Ти чого?! — дивився на Кіма Микола.

— Подивіться, що в нього на лівій руці, на робочій! — вигукнув Кім. — Він же лівша! Там кров присохла! Треба не дати йому змити! Це ж кров Віті!

— Ідіот! — пручався Григорій. — То бруд, а не кров! Пусти! Боляче!

— А може, це машинне мастило, яке було на тілі Насті?! Га? — витріщився Микола.

— Та що тут казати, — ухопив Григорія і Михайло. — Зв’яжімо його, а поліція розбереться!

— Ану, хлопці, ведіть його до кают-компанії! — наказав капітан. — Зараз ми про все дізнаємося, поговоримо душевно.

І Григорія потягли до зали. Там йому зв’язали руки й ноги, кинули на крісло.

— Я, здається, про все здогадуюся, — обмірковував щось Микола. — Де твій дружок? Де співучасник, мерзото?! Відповідай!

— Я не винен! — закричав переляканий Григорій. — Це він усе придумав, підстроїв. Я просто хотів…

Але Григорій закінчити не встиг: у його горло зі страшною силою врізався ніж. Матрос, захлинаючись кров’ю, на очах присутніх помер. А в дверях стояв, зухвало дивлячись на трьох чоловіків, живий і здоровий Максим.

Коли він побачив, що Григорій мертвий, то кинувся навтьоки. Після миті замішання капітан, кок і матрос побігли за Максимом.

Але той вискочив на палубу, потім спритно стрибнув за борт, у воду, й поплив у бік далекого берега, який уже виднівся на обрії.

— Михайле, за штурвал! — наказав капітан. — Розвертай яхту за ним. І кинь у море канат із кругом!

Після слів Миколи кок і капітан, не змовляючись, також кинулися в море. Вони швидко пливли, наздоганяючи Максима. А Михайло тим часом кинув за борт довгий канат із прив’язаним рятівним кругом.

* * *

Максима, який був у рятівному крузі, Михайло витяг на палубу тим самим канатом. Лице втікача було побите і він ледь дихав: нахлебтався води. Вслід за ним на борт вилізли Кім і Микола. Сліди боротьби було видно і на їхніх обличчях…

Максим лежав на палубі, відхекуючись і відпльовуючись від води. Поки кок і капітан перевалилися через борт, Михайло вже спритно зв’язав Максима.

— Давай його вниз, — наказав капітан Михайлові.

І троє членів екіпажу «Наяди» волоком потягли Максима по сходах, які вели з палуби до приміщень яхти, до кают-компанії. Там Максима кинули на диван.

— Мишку, йди назад, до штурвала, — попросив Михайла капітан. — Скоро берег…

Коли Михайло пішов, Максим глянув на Миколу — пильно й проникливо…

— Капітане, розверни яхту, — примирливо попросив він. — Підемо звідси геть. І забудемо все…

— Забудемо?! — Микола був ладен убити Максима.

— Розділимо товар порівну, на трьох, — правив своєї Максим. — Ти, я і Кім. Чи на чотирьох, якщо ви так хочете. Накажи розвернути судно.