Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

title=" Советское уголовное право. Часть Общая: учебник / Б.В. Здравомыслов, М.А. Тельфер, П.И. Гришаев и др. — М.: Юридическая литература, 1982. — С. 252. ">[63].

Наведені позиції неодноразово піддавали критиці в науці кримінального права, з огляду на те, що такий поділ множинності проведено відразу за декількома критеріями, які виключають можливість одночасного застосування. Слушно зауважує В. О. Навроцький, що в зазначеній класифікації допущено принаймні два порушення:

1) проведено одночасно за двома підставами — наявність чи відсутність засудження (рецидив та повторність) та кількість вчинених діянь (сукупність злочинів — з одного боку та повторність і рецидив — з іншого);

2) як самостійні види множинності виділено явища різного ступеня узагальнення (рецидив охоплюється поняттям повторності злочинів). Разом з тим, вчений зазначив, що загалом класифікація видів множинності на сукупність, повторність та рецидив прийнятна, принаймні, у навчальних цілях[64].

Другий підхід до поділу множинності зводився до виділення двох її видів залежно від обраного критерію. Наприклад, Р. Р. Галіакбаров, М. Єфімов, Е. Фролов за характером діянь, що її утворюють, виділяють дві форми множинності: повторність і сукупність злочинів. Причому повторність для них це є всі випадки повторного вчинення злочину однією і тією ж особою. Рецидив, за переконанням цих учених, повинен охоплюватись поняттям «повторність злочинів»[65]. Такої ж думки дотримувались Б. А. Курінов[66] і Н. Б. Алієв[67].

У запропонованій позиції також можна виявити певне порушення правил класифікації, оскільки при цьому як підставу поділу враховують кількість вчинених діянь. Однак ідеальна сукупність злочинів має місце при вчиненні одного діяння. Тому поділ множинності злочинів проводять і за таким критерієм, як характер поведінки винного — вчиняється кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів, або ж кілька злочинів вчиняються одним діянням на повторність злочинів та ідеальну сукупність.

З таких засад при кваліфікації множинності злочинів виходить низка вчених, які спеціально досліджували цей кримінально-правовий інститут: В. О. Навроцький[68], Ю. О. Красіков[69] та В. П. Малков[70]. Наприклад, В. П. Малков пропонує в основу диференціації форм множинності злочинів покласти не юридичний критерій, а соціальний, який посилює характер поведінки особи при вчиненні злочинів. У випадку вчинення множинності злочинів, які об’єднані їх повторенням, у свідомості винного щоразу відбувається боротьба між соціально корисними і соціально небезпечними мотивами, а сама повторність цих злочинних діянь свідчить про те, що соціально небезпечні мотиви беруть гору над соціально корисними[71].

До другої форми множинності В. П. Малков відніс лише ідеальну сукупність злочинів, оскільки в основі множинності злочинів, що охоплюються поняттям реальної сукупності, лежить інший характер поведінки суб’єкта, ніж при ідеальній сукупності. Реальна сукупність, по суті, характеризується повторенням з боку суб’єкта суспільно небезпечних діянь і на цій основі може розглядатися як різновид повторності. З цього питання В. Д. Філімонов зазначив, що різночасна сукупність злочинів є їх повторністю[72]. У випадку множинності злочинів, які охоплюються поняттям ідеальної сукупності, моменту повторення немає. Ідеальна сукупність характеризується тим, що одним суспільно небезпечним діянням особа вчиняє не менше як два злочини. Ці види сукупності злочинів за своєю соціально-правовою природою не є однакові.

Рецидив В. П. Малков розглядає як різновид повторності злочинів, а не як одну із форм множинності. Він зазначив, що поняття повторності більш загальне, ніж поняття рецидиву, і обидва поняття одне одному логічно підпорядковані[73].

Ю. О. Красіков вважає, що, говорячи про форми множинності слід з'ясувати внутрішню структуру цього інституту та способи вираження в нормах кримінального права. Зокрема, вчений зазначив, що основою для виділення форм множинності злочинів може бути структура суспільно небезпечних діянь, яка характеризується або діянням з декількома наслідками, які зумовлені наявністю двох злочинів (ідеальна сукупність), або багаторазовістю суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки самостійного складу злочину (повторність). Отже, Ю. О. Красіков виділив також дві форми множинності злочинів: ідеальну сукупність та повторність злочинів.

У кримінально-правовій літературі вважається, що такий поділ може призвести до певних труднощів при кваліфікації діянь, вчинених повторно. Складно буде пояснити, вважає В. П. Малков, чому в одній ситуації діяння потрібно кваліфікувати за правилами сукупності злочинів, а в іншому — за такою кваліфікуючою ознакою як повторність[74]. Така ж складність залишається і в тому випадку, коли ми говоримо про повторність однорідних