Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

за неодноразовість злочинів. У тих випадках, коли неодноразовість злочинів не передбачена в статті як кваліфікуюча ознака, вона відповідно до ст. 54 КК Казахстану може враховуватись при призначені покарання. Таке правило містилось і в КК Російської Федерації до чинності Закону Росії від 8 грудня 2003 р.

У ч. 3 ст. 25 КК Латвії зазначено, що у випадку, коли повторність злочинних діянь передбачена як ознака складу злочинних діянь, усі повторні діяння винної особи, передбачені однією статтею чинного закону, кваліфікуються тільки за тією статтею, яка передбачає відповідальність за повторні злочинні діяння.

Певною новелою є передбачення в КК Молдови глави «Кваліфікація злочинів». Ст. 113 цього КК дає таке поняття кваліфікації злочину: визначення і юридичне встановлення точної відповідності ознак вчиненого шкідливого діяння ознакам злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. У ст. 114–118 закріплено правила кваліфікації при сукупності злочинів, при конкуренції кримінально-правових норм. Хоча окремою статтею і не передбачено кваліфікацію повторності злочинів, однак це не зменшує важливості законодавчого закріплення правил кваліфікації злочинів.

Підводячи підсумок, зазначимо, що поняття повторності злочинів у кримінальних кодексах більшості пострадянських держав містить такі ознаки:

— вчинення особою двох або більше злочинів;

— передбачених однією і тією статтею чи частиною статті;

— передбачених різними статтями або частинами статті;

— повторність має місце незалежно від того, чи був суб’єкт засуджений за раніше вчинений злочин.

Слід сказати, що це ознаки множинності злочинів загалом і такі ж ознаки випливають із нормативного визначення поняття повторності злочинів, передбаченого ст. 32 КК України. Це підтверджує тезу про те, що поняття повторності злочинів і поняття множинності злочинів позначають одне і теж явище — вчинення декількох злочинів.

Отже, інститут множинності злочинів у КК пострадянських держав структурно закріплений у відповідні розділи Загальної частини КК і охоплює такі види, як повторність, сукупність та рецидив. Однак, як і КК України, кримінальне законодавство пострадянських держав не містить чітких критеріїв розмежування повторності і сукупності злочинів, повторності і рецидиву злочинів.

У КК пострадянських держав можна виділити і позитивні моменти, які можна враховувати при вдосконаленні множинності злочинів, зокрема повторності злочинів, в українському кримінальному законодавстві: законодавча характеристика одиничних злочинів, як структурних елементів повторності злочинів (Грузія, Узбекистан, Казахстан, Латвія), закріплення певних правил кваліфікації повторності злочинів (Казахстан, Латвія).

У більшості кримінальних кодексів європейських держав повторність злочинів розглянуто лише в контексті призначення покарання. Не наведено поняття повторності злочинів і не визначено правила кваліфікації повторності злочинів.

1.4. Співвідношення множинності та повторності злочинів

У чинному законодавстві повторність, сукупність та рецидив злочинів не об’єднані єдиним поняттям. Лише в теорії, зокрема в підручниках та у навчальних посібниках, відповідні норми об’єднують в інститут множинності. При цьому, як правило, упускається, що єдиного критерію, на підставі якого можна було б здійснити поділ множинності злочинів на види, тобто сукупність, повторність та рецидив, фактично не існує. Питання про види множинності злочинів в теорії кримінального права і досі дискусійне. Причому, як відзначив М. І. Бажанов, йдеться не про види множинності, оскільки в підсумку всі визнають, що ними є сукупність, повторність і рецидив злочинів, а про класифікацію цих видів, їх співвідношення один з одним[56]. Як наслідок, зазначений кримінально-правовий інститут характеризується внутрішньою суперечливістю, що породжує труднощі при кваліфікації множинності злочинів, особливо в частині розмежування їх сукупності та повторності.

Як видається, така ситуація певною мірою зумовлена тим, що питання про місце повторності злочинів в інституті множинності так і не отримало однозначного наукового вирішення. У різних наукових джерелах наводяться часто діаметрально протилежні позиції щодо місця повторності злочинів в інституті множинності злочинів, поділу множинності злочинів на види тощо. Висловлені ж у кримінально-правовій літературі підходи до вирішення цього питання можна об’єднати в такі групи.

Перший підхід полягав у виділенні трьох видів множинності злочинів: повторність, сукупність і рецидив злочинів. Такий поділ запропонували А. М. Яковлєв[57], П. С. Дагель[58], Г. Т. Ткешеліадзе[59], М. І. Бажанов[60] та інші вчені.

Різновидами цього поділу є підхід запропонований Т. М. Кафаровим, В. М. Кудрявцем. Наприклад, Т. М. Кафаров вважав, що до форм множинності злочинів варто віднести рецидив, повторність, реальну й ідеальну сукупність злочинів[61]. Своєю чергою, В. М. Кудрявцев відносить сукупність (ідеальну та реальну), неодноразовість, повторність і рецидив злочинів[62].

Слід сказати, що саме з поняттями повторності, сукупності та рецидиву кримінальний закон пов’язує відповідні правові наслідки — кваліфікацію злочинів, особливості призначення покарання і звільнення від нього. У зв’язку з цим, багато вчених виходить із класифікації видів множинності злочинів, які безпосередньо містяться в нормах кримінального закону і тому виділяють три форми множинності злочинів, а саме сукупність, повторність та рецидив злочинів. Саме такий поділ на види є найпоширенішим у літературі, адже в абсолютній більшості підручників зазначено поділ множинності саме на такі види