Микола Петрович Трублаїні - Капітан Брон

повітря і понісся, мов літак. На ворожих кораблях його помітили, але було вже пізно. За п'ять кабельтових від крейсера катер випустив торпеду і круто повернув праворуч, взявши курс на другий крейсер. В цей час гримнули принаймні півтора десятка гарматних пострілів. За секунду навколо катера скипіла вода. То вибухали снаряди, послані з-крейсера та есмінців. Гри есмінці змінили свій курс і вже мчали назустріч катерові. Та минула ще секунда, і страшний вибух струснув передній крейсер. Торпеда влучила йому в борт. Це була торпеда нової системи — величезної руйнівної сили.

— Повний хід! — кричав Тарасевич і, не звертаючи уваги на шрапнель, спрямував свій катер на другий корабель.

Гарматні постріли гуркотіли один за одним. Великий снаряд впав у воду поблизу катера і вибухнув, здіймаючи водяний стовп. Іван помітив, що катер здригнувся, а Тарасевич упав горілиць. Юнга рвонувся до штурвала і міцно стиснув його.

— Повний вперед! — крикнув хлопець, підбадьорюючи самого себе.

Приблизно за шість кабельтових був другий крейсер. Юнга натиснув ручку торпедного апарата, і за кормою катера виплеснулася торпеда. Вона занурилася у воду і, враз набравши ходу, помчала вперед, позначаючи свій блід спіненим булькотінням на поверхні. Катер уже звернув. з її шляху, і юнга крутив штурвал, намагаючись блискавично зникнути в далекому тумані. Але це йому не вдалося. Гарматний снаряд ударив в корму катера одночасно з тим» як вибухнула друга торпеда. Скривавленого Івана викинуло в море, а те, що лишилося віл катера разом з Демидом Бомбою і мертвим Тарасевичем, пішло на дно.

Враз канонада припинилася. Небезпечний катер був знищений. Есмінці поспішали на допомогу потопаючим крейсерам. Два велетні боролися з водою, що швидко заповнювала їх трюми і машинні відділи. Потужні насоси викачували воду, але пробоїни були величезні, і дві плавучі фортеці поринали в воду. Люди кидалися з палуби в море, чулися крики. З есмінців спускали шлюпки.

Оглушений Іван кілька хвилин тримався на воді, несвідомо працюючи руками й ногами. Скоро він помітив, що навколо вода червоніє. Він був поранений, але не знав, куди саме. Поблизу виднівся другий торпедований крейсер. Хлопець бачив, як він швидко поринав у воду і незабаром зник зовсім. Хлопець дуже ослаб. Промайнула гордовита думка, що це він потопив могутнього ворога, а потім пройняв жаль, що він не побачить ні «Альбатроса», ні брата Стаха, ні їхнього однорукого шкіпера і не зможе розповісти про свій перший і останній постріл з торпедного апарата. Очі його зімкнулися, він відчув, як у ніс плеснуло солоною водою, — щось здавило в горлі, в грудях, і все зникло з свідомості.

IV

Головне командування одержало два донесення від командуючого охороною морського узбережжя.

Перше донесення:

«Сьогодні ранком наші есмінці зустріли ескадру ворога в складі трьох крейсерів і семи есмінців. Є підстави гадати, що вороже командування має намір висадити на узбережжі десант. Після короткочасної перестрілки наші есмінці, скориставшись з туману, ухилилися від бою з численним ворогом. О п'ятнадцятій годині в морі чути було коротку канонаду і два сильних вибухи. Літаки вилетіли на розвідку, і льотчики спостерігали загибель двох ворожих крейсерів, що швидко затонули. Причини їх загибелі невідомі. Після цієї втрати ослаблена ворожа ескадра взяла курс у відкрите море. Спроби висадити десант зроблено не було. Провадимо пильне спостереження».

Друге донесення:

«О сімнадцятій годині міноносець берегової охорони зустрів за п'ять кілометрів від берега рибальську шхуну «Альбатрос» під командою шкіпера Олексія Шуляка. На шхуні, крім команди, були поранений льотчик-спостерігач Волков, підібраний шхуною з моря разом з пілотом Тарасевичем, та двоє німецьких моряків, взятих у полон командою шхуни. За словами шкіпера і команди, їм вдалося захопити ворожий торпедний катер. Після захоплення катера на нього перейшли пілот Тарасевич, моторист шхуни Демид Бомба і юнга Іван Солоний. Вони рушили катером до берега, але досі їх не виявлено. Є підстави гадати, що катер захопили ворожі військові кораблі.

Полонені дали цінні відомості про морські сили ворога й підтвердили, що сьогодні передбачалося висадити десант.

Слід відзначити роботу шістнадцятилітнього юнги, помічника моториста на шхуні «Альбатрос», Стаха Солоного».

КАПІТАН БРОН

I

Полковник Гончар повернувся додому, коли темрява вже огорнула околиці Ізяслава. Останні дні він з'являвся додому досить пізно. Німецько-польська війна, що раптом спалахнула, швидкий наступ німецьких військ і панічне відкочування польських армій вимагали посиленої охорони західного кордону і підготовки до можливих несподіванок. У військових частинах, розташованих вздовж прикордонної смуги, тепер було особливо багато роботи. Проте вечори можна було проводити спокійно або в Будинку Червоної Армії, або в кіно. Частенько він заходив до когось з товаришів.

Гончар не здивувався, коли застав у себе дома знайомих: начальника штабу майора Васюка і командира батальйону капітана Брона, які, дожидаючись його, грали у шахи. Дочка полковника Тося сиділа біля них.

— Вітаю, — люб'язно кинув полковник гостям і запитливо глянув на дочку.

Видно, вона зрозуміла його і сказала:

— Нема. Я дзвонила у Шепетівку, бакинський запізнюється на три години. Знаєш, виклич машину, і я поїду її зустрічати.