Микола Петрович Трублаїні - Капітан Брон

старий Шуляк. — Ворог десь близько. Тепер, чого доброго, якийсь корабель на нас наскочить або ми на міну натрапимо.

Шкіпер помовчав, виструнчився і заговорив голосно, різко, так, як завжди віддавав накази:

— Команда, слухати! Шхуну «Альбатрос» оголошую на воєнному стані! Командую червоними бійцями! Наказую бути обережними.

Саме в той час повіяв попутний вітрець, і Шуляк наказав виключити мотор і розпустити паруси. Тепер шхуна йшла, не порушуючи тиші.

Враз крізь туман почало пробиватись сонячне проміння, і «Альбатрос» знов опинився в маленькій прогалині. Туман відступив на два-три кілометри. Прямо перед рибалками на воді чорнів великий військовий катер. Пілот і шкіпер відразу пізнали торпедний катер. Обличчя їх стали серйозними, на чолі, в одного й другого лягли тривожні зморшки.

— Це чий? — тихо спитав Шуляк.

— Ворог! — коротко відповів пілот.

— Право руля!

Іван враз виконав цей наказ. Він зрозумів, що шкіпер хоче сховатися в тумані. Але на ворожому судні їх помітили і в ту ж мить відкрили кулеметний вогонь.

Кілька куль влучило в «Альбатрос», однією розбило руль, а друга обпекла плече Демида Бомби. Почувши постріли й побачивши кров на сорочці в Демида, Стах зблід і прищулився під щоглою. Іван схилився до корми і намагався все-таки повернути руль. Пілот нахилився до шкіпера і швидко щось прошепотів. Шуляк зиркнув на льотчика, кивнув головою і кинувся спускати парус.

— Спускай паруси! — крикнув він Василеві. — Швидше!

Враз оголилися щогли, і шхуна майже зупинилась.

Катер стояв уже поряд з «Альбатросом», його командир у грубому шкіряному шоломі на голові ламаною російською мовою допитував рибалок:

— Хто старший?

— Я! — відповів Олексій Шуляк.

На запитання фашиста шкіпер пояснив, що вони рибалки, шторм загнав їх у море і тепер вона повертаються. В морі нікого не зустрічали.

— Зброя у вас є?

— Нема.

— Прісна вода?

— Одна бочка.

— Чому ви не користуєтесь мотором?

— У нас майже не залишилось бензину.

Біля командира катера з'явився матрос. Командир наказав йому перейти на шхуну, забрати воду й бензин.

— Хлопці, — прошепотів пілот, — допомагайте мені і шкіперові.

Матрос-ворог ступив ногою на борт «Альбатроса». В ту ж мить поблизу тріснув револьверний постріл. То вистрілив схований у рубці поранений спостерігач.

Олексій Шуляк не вияснив, хто стріляв. Для нього постріл був гаслом, і він з усієї сили ударив матроса кулаком своєї єдиної руки по голові. Тон не втримався і впав за борт. Пілот стрибнув на катер, а за ним Іван Солоний. Застрелений командир катера упав на палубу обличчям. Тільки-но пілот і молодий рибалка опинилися там, як катер рвонув уперед і повним ходом відійшов од шхуни.

— Демиде! Мотор! — гукав шкіпер. ~ Швидше доганяймо катер!

Тимчасом Василь ударом весла оглушив матроса, що плавав у воді, і витяг його напівпритомного на палубу.

Демид і Стах поралися біля мотора. За півхвилини шхуна, чавкаючи і випускаючи дим, пішла навздогін за катером. Погоня була б смішна, якби катер ішов з попередньою швидкістю, що в десять разів перебільшувала швидкість «Альбатроса». Але. катер одплив приблизно на сім-вісім кабельтових ї зупинився. Коли шхуна підійшла до нього, там боротьба уже закінчилася. Виявилося, що екіпаж катера складався з чотирьох чоловік. Командир і моторист загинули, а кулеметник і радист потрапили в полон.

Звідкіля ж тут з'явився ворожий катер? Про це неохоче розповіли полонені. Під час зустрічі бойових кораблів ворожий лінкор спустив катер із своєї палуби. Катер пробував підійти до радянських крейсерів, але це йому не вдалося. Пізніше він заблудив у тумані і не міг повернутися до свого лінкора.

Полонених зв'язали і помістили на шхуні. Пілот, поранений Демид Бомба і Іван Солоний розмістилися на катері. Відтепер вони складали екіпаж цього маленького бойового корабля, який належало одвести до радянських берегів.

III

Пілот Тарасевич пояснив Демидові, як доглядати за мотором, і, піднявшись на палубу, попрощався з товаришами на «Альбатросі». Катер не міг іти так повільно, як шхуна. Умовилися, що катер піде вперед. Шуляк вважав, що вони від берега приблизно за п'ятнадцять-двадцять миль. Катер навіть повільним ходом буде там за півгодини, а шхуна буде плентатись чотири-п'ять годин.

Катер зірвався з місця, сковзнув реданом[3] і, широко розганяючи за собою зиб, помчав у туман. За дві хвилини «Альбатрос» зник.

І Демид, і Іван, і пілот Тарасевич відчули, як важко плавати на торпедному катері. Від швидкої ходи їх страшенно підкидало. Іван сидів біля пілота, міцно тримаючись руками за поруччя. Пілот час від часу нахилявся до хлопця і пояснював йому, як випускають торпеди. Пілот сказав, що на катері все готове для пострілу.

Минуло хвилин п'ятнадцять, і катер виринув з туману. На віддалі однієї милі перед собою вони побачили великий військовий корабель. Попереду нього йшло два менших, а за ним ще два великих. Пілот відразу впізнав ворожу ескадру.

— Ми їх атакуємо! — сказав він. — Повний хід!

Здавалося, катер знявся в