Микола Петрович Трублаїні - Капітан Брон

… Далеко в морі, гойдаючись на хвилях, пливе човен. Назустріч йому йде корабель. Він без розпізнавальних знаків. Але прикордонники знають: це чужий корабель. А в човні — ворог, який щосили поспішає втекти з радянської землі. Чи встигне він? Чи вдасться прикордонникам наздогнати ворога?
Про це читач дізнається, прочитавши оповідання М. Трублаїні «Лоцман».
Усі оповідання, вміщені в книжці, читаються з неослабним інтересом.
М. Трублаїні, добре відомий як автор чудових пригодницьких творів «Шхуна «Колумб», «Лахтак», «Мандрівники», «Глибинний шлях» та ін., змальовує в цих оповіданнях мужність радянських людей, які відстоюють рідну країну, відтворює сторінки героїчної боротьби іспанського народу проти фашизму, показує хоробрість і самовідданість молодих героїв.

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Художнє оформлення Г.О. Тульчевської

— Буенас тардес![1] — промовила людина за письмовим столом. — Ви прибули вчасно. Сідайте.

Молодий сухорлявий льотчик з капітанськими нашивками республіканської армії мовчки виконав наказ. Він щойно прибув з аеродрому, його несподівано викликали в штаб, і тепер, опинившись у кабінеті віч-на-віч з видатним генералом, що командував республіканськими військами, капітан Хозе Індалего відчув наближення якоїсь важливої події.

Генерал одсунув папір, на якому писав, поклав ручку на стіл і відкинувся в кріслі. Це була ще не стара людина, але сивина на голові та глибокі зморшки на чолі робили генерала значно старішим. На якусь мить в його очах за склом окулярів промайнула втома і моментально зникла. Відколи почалась війна з заколотниками, вся країна говорила про цього генерала. Він належав до тих небагатьох офіцерів, які залишились вірними народному урядові республіки. Заколотники пропонували йому приєднатись до них, але він одмовився. Родина генерала попала в руки заколотників. Вони вбили його єдиного сина і загрожували жорстокою розправою над дочкою, дружиною і старою матір'ю, якщо генерал не перейде на їх бік. Але генерал не міг зрадити народ і навчав нові полки, організовані з робітників і селян. Військо поважало генерала, вірило йому.

— Капітане, — тихо звернувся до льотчика генерал, — я знаю вас як одного з наших кращих пілотів (льотчик відчув ніяковість, пригадавши, що на його рахунку збитих літаків лише два німецьких «Гейнкелі» та три італійських «Фіати»; він знав товаришів, що збили більше) і як палкого патріота нашої Батьківщини. Я хочу доручити вам одну серйозну і абсолютно таємну справу.

— Мій генерале, я чекаю вашого наказу, я зроблю все, що зможу.

— Ви мусите перелетіти через Стару Кастілію і знизитись на території нашої північної армії.

— Це можна.

— Під час польоту можлива зустріч з ворогом у повітрі. Тоді вам доведеться боронитись від кількох німецьких або італійських винищувачів.

— Це можна.

Генерал пильно придивлявся до льотчика.

— Коли ви не виконаєте доручення, тоді доведеться посилати іншого.

— Я зроблю все, щоб виконати.

— Гаразд. Я певен цього. Слухайте, в північному штабі є зрадники. Наша розвідка затримала фашистського шпигуна, і він признався, що заколотники знають шифр і код[2], якими ми підтримуємо зв'язок із зовнішньою армією. Шифрувальний відділ розробив новий код. Цей код записаний симпатичним чорнилом на сорочці, яку ви одягнете на себе.

Генерал перевів погляд на ширму, що загороджувала один куток кабінету.

— Майоре, будь ласка!

Льотчик пильно подивився на генерала і зиркнув за ширму. Він не сподівався, що при їхній розмові присутній свідок. З-за ширми вийшов військовий. Це був начальник шифрувальної частини штабу.

— Майор Гонсалес, сорочка з вами?

— Ні, генерале!

— Я буду спокійний лише тоді, коли сам побачу, що капітан надів сорочку. Це треба зробити тут. Будь ласка, принесіть сорочку сюди.

— Слухаю, — і майор вийшов.

Генерал хвилину помовчав, потім устав, пройшовся по кімнаті, зазирнув за ширму і, повернувшись до стола, знову сів у крісло. Відкрив одну з шухляд і витяг відтіля книжку в синій оправі. Капітан побачив розкішне видання «Дон Кіхота Ламанчського».

— Капітане, — тихо сказав генерал, — нам відомо, що вже не перший раз заколотники викривають наші шифри Тому я не довіряю своєму шифрувальному відділу. Отже, я розробив шифр, який повинні знати я і командувач північної армії. Ви теж, бо ви передасте його усно. Нахиліться до мене і слухайте уважно. Берете перше речення.

Голос генерала знизився до шепоту:

— Двадцятий розділ цієї книжки починається відразу з тексту. Літери позначаєте числом, по черзі, як вони тут зустрічаються. Кожна літера лише один раз. Отже, кожна цифра заступає певну літеру. Коли якась літера в тому реченні не зустрічається, дописуєте цифру відповідно до місця літери в алфавіті. Кожен день міняйте розділ, залежно від