Корнелія Функе - Володар драконів

на хлопчика розлючений погляд. — Ти що, образився? Нам треба на той бік, фабрика ж навпроти.

— Так, знаю. Але хіба ти не бачиш, що там коїться? — прошепотів Бен.

Сірчана шкурка глянула через його плече.

— Люди! — відсахнулася вона. — Ціла юрба! І машини з ними! — Вона застогнала. — Згадаєш чорта — а він тут як тут…

— Стій тут, — перебив її Бен. — Я сходжу туди і дізнаюся, що відбувається.

— Що? — Сірчана шкурка енергійно потрясла головою. — Ні, навіть не думай. Я повинна попередити Лунга. Негайно!

І не встиг Бен її втримати, як вона вже вискочила на вулицю, промчала між машинами, не звертаючи уваги на їхні сигнали, і видерлася на низьку стіну, що оточувала фабрику. Бен, чортихаючись, помчав за нею.

На щастя, у дворі фабрики кипіла така жвава діяльність, що їх ніхто не помітив. Кілька людей радилися про щось біля величезного екскаватора. Бен бачив, як Сірчана шкурка сховалася за великою лопатою, підслуховуючи. Він прошмигнув до неї і присів поруч.

— Я не розумію, про що вони говорять, — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Чую, звичайно, але не знаю деяких слів. Вони весь час говорять щось про якусь «вибухівку». Що це означає?

— Нічого доброго, — шепнув Бен у відповідь. — Побігли! — Він помчав до фабрики, тягнучи її за собою. — До Лунга, мерщій! Нам треба негайно якось вивести його звідти. Негайно, зрозуміла?

— Гей, що ви тут робите? — гукнув хтось їм услід. Вони миттю зникли у рятівній темряві фабричної будівлі. Збігаючи сходами, вони чули за собою кроки. Важкі кроки.

— Вони забігли всередину! — крикнув хтось. — Двоє дітей!

— Чорт забирай, як це могло трапитися? — відповів інший голос.

Бен із Сірчаною шкуркою неслися далі порожнім і занедбаним підвалом фабрики. Їхні кроки відлунювали у довгих коридорах зрадницьким гуркотом. Але що вони могли вдіяти? Їм потрібно було попередити дракона, поки його не виявили.

— А якщо ми спізнилися? — насилу вимовила Сірчана шкурка, задихаючись від швидкого бігу. Капюшон зісковзнув з її гострих вух. Вона поспіхом натягнула його назад. — Раптом вони його вже схопили? Можливо, вони вже зробили з нього опудало? — вона схлипнула.

— Не мели дурниць! — Бен взяв її за лапу, і вони побігли далі. Кроки за ними наближалися. У Сірчаної шкурки тремтіли ноги, але місце, де ховався Лунг, було вже близько. Раптом Бен зупинився. Він насилу переводив дух:

— Чорт забирай, як мені раніше не спало на думку? Треба їх відволікти. Ти біжи далі. Скажи Лунгу, щоб скоріше пірнав у канал. Вам треба відплисти від фабрики якнайдалі. Скоро вся будівля злетить у повітря.

— А ти? — видихнула Сірчана шкурка. — Як щодо тебе?

— Зі мною все буде гаразд, — сказав Бен. — Біжи швидше! Попередь Лунга!

Сірчана шкурка якусь мить вагалася, потім таки повернулась і помчала далі. Кроки були вже зовсім близько. Вона поспіхом завернула за ріг і вбігла в приміщення, де вони вперше зустрілися з Беном. Дракон лежав біля люка і спав.

— Лунгу! — Сірчана шкурка встала у нього між лапами і почала його термосити. — Прокидайся, нам треба тікати звідси. Швидше!

Дракон підвів голову, ще не отямившись від сну:

— У чому справа? А де хлопчик?

— Потім поясню! — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Швидше, через люк, до каналу!

Але Лунг прислухався, підвівся і повільно пішов до проходу, звідки вбігла Сірчана шкурка. Він почув людські голоси: два грубих, чоловічих і голосок Бена.

— Чого тобі тут треба? — спитав один із чоловіків.

— Схоже, він звідкись втік, — сказав другий.

— Дурниці! — вигукнув Бен. — Відчепіться від мене. Я нічого поганого не зробив, нічого!

Дракон стривожено витягнув шию.

— Лунгу! — Сірчана шкурка в розпачі потягнула дракона за хвіст. — Лунгу, та ходімо ж! Тобі не можна тут залишатися.

— Але хлопчикові, можливо, потрібна допомога, — дракон зробив ще крок вперед. Чоловічі голоси ставали все різкіші, а голос Бена все більш боязким.

— Він боїться, — сказав Лунг.

— Він людина! — вмовляла Сірчана шкурка. — І ті, інші, теж люди. Вони його не з’їдять. І опудало з нього не зроблять, а з нас запросто, якщо зловлять. Ну ходімо ж!

Але Лунг не рушив із місця. Його хвіст бив по підлозі.

— Гей, подивись, він хоче втекти! — вигукнув один із чоловіків.

— Нічого, я його зловлю, — відповів другий. Почулося човгання ніг, якесь борсання. Лунг зробив ще крок вперед.

— Зловив! — крикнув чоловік.

— Ай! — вигукнув Бен. — Пусти! Пусти мене, покидьку!

І тут Лунг зірвався з місця. Він мчав підвалом м’якими стрибками, немов величезна кішка. Сірчана шкурка, чортихаючись, бігла позаду, намагаючись не дуже відставати. Голоси людей ставали все голоснішими, аж поки раптом дракон побачив просто перед собою цих двох. Вони стояли до нього спиною, один тримав Бена, який щосили пручався.

Лунг тихо загарчав. Звук був глибокий, загрозливий. Чоловіки різко обернулися… і випустили Бена. Він гепнувся на підлогу, як мішок із картоплею, потім схопився на ноги і з жахом кинувся до Лунга.

— Ти ж повинен був тікати! — крикнув він. — Я…

— Залазь! — перебив його дракон, не спускаючи