Корнелія Функе - Володар драконів

і монетку в одне євро. Після цього він розклав свій крам на долівці перед щуром.

— Вибирай, що тобі більше подобається, — запропонував він. Гільберт Довгохвостий облизнувся.

— Нелегкий вибір, — сказав він і заходився ретельно розглядати кожен предмет. Нарешті він вказав на жуйку. Бен підштовхнув до нього обидві пачки:

— Чудово. Давай сюди мапу.

Гільберт зняв лапку з мапи, і Бен засунув її в рюкзак Сірчаної шкурки.

— Якщо ти даси мені ще й авторучку, — прогугнявив білий щур, — я розповім вам ще дещо важливе.

Бен простягнув щуру ручку і запхав решту речей назад до кишені:

— Кажи.

Гільберт трохи схилився вперед.

— Ви не єдині, хто шукає Поділ неба, — прошепотів він.

— Що? — спантеличено перепитала Сірчана шкурка.

— Ось уже багато років до мене час від часу навідуються круки, — тихо сказав Гільберт. — Дуже дивні круки, як на мене. Вони запитують про Поділ неба, причому найбільше їх цікавлять дракони, які там нібито ховаються. Я їм, звичайно, ані слова не сказав про драконів, яких знає мій любий кузен Роберт.

— Правда не сказав, не брешеш? — недовірливо запитала Сірчана шкурка. Гільберт ображено випнув груди.

— Звичайно, правда. За кого ти мене маєш? — він скривився. — Вони пропонували мені золото, багато золота та коштовні камені. Але мені ці чорні хлопці не сподобалися.

— Круки? — запитав Бен. — А чому саме круки? Яке їм діло до драконів?

— Ну, вони, звичайно ж, не для себе запитували, — Гільберт Довгохвостий знову стишив голос. — Їх хтось посилає, але мені поки не вдалося дізнатися, хто саме. Але хай хоч хто це був, вашому дракону треба його остерігатися.

Сірчана шкурка кивнула.

— Золото, — пробурмотіла вона. Гільберт і Бен з цікавістю подивилися на неї.

— Що ти сказала? — запитав хлопчик.

— Ні, нічого, — вона задумливо повернулася і попрямувала до проходу між полицями.

— Хай щастить, Гільберте, — сказав Бен, рушаючи за нею.

— Якщо повернетеся додому, передайте привіт Роберту! — вигукнув щур їм услід. — Скажіть йому, щоб навідався до мене як-небудь. Там недалеко від вас є пором, на якому не сиплють щурячу отруту.

— Та невже? — Сірчана шкурка обернулася. — І скільки ти мені заплатиш, щоб я йому це переказала? — Не чекаючи відповіді, вона зникла між полицями.

Полум’я з пащі дракона

— Як на мене, без цього цілком можна було обійтися, — пхикнула Сірчана шкурка, коли вони знову опинилися надворі. — Ми спеціально заради цього задаваки заявилися до цього смердючого міста, і що ж він нам дає? Гнойовик дзвінковий! Якусь, бачте, мапу! Купу закарлючок! Та я цей небесний поділ знайду без будь-якої мапи, просто нюхом.

Вона передражнила голос Гільберта:

— «Тепер поговоримо про оплату!» Треба було прив’язати його за хвіст до глобуса, товстого ненажеру!

— Заспокойся! — Бен накинув Сірчаній шкурці на вуха капюшон і потягнув її за собою по вулиці. — Мапа — це дуже корисна річ. Не все на світі можна відчути!

— Ти кажеш так, ніби розумієшся на цьому, — бурчала Сірчана шкурка, невдоволено плентаючись за ним. — Ви, люди, вмієте носами тільки в хустки сякатися!

Деякий час вони мовчки йшли поруч.

— Коли ви збираєтеся вирушати в дорогу? — запитав Бен через деякий час.

— Щойно надворі стемніє, — відповіла Сірчана шкурка і мало не наткнулася на товстуна, чия такса обнюхувала край тротуару. Собака здивовано підвела морду, відчувши кобольда, і з гарчанням натягнула поводок. Бен квапливо затягнув Сірчану шкурку до найближчого провулку.

— Ходи сюди, — сказав він. — Тут менше народу. Ми все одно вже майже прийшли.

— Саме каміння, повсюди саме лише каміння! — Сірчана шкурка неспокійно глипнула вгору, на стіни будинків. — У шлунку в мене бурчить гучніше, аніж усередині цих машин. Як же мені хочеться якомога швидше забратися звідси геть!

— Мабуть, чудово вирушити у таку далеку подорож! — замріяно мовив Бен. Сірчана шкурка насупилася:

— Я з набагато більшим задоволенням залишалася б у себе в печері.

— Так, але вирушити в Гімалаї — це так романтично! — Бен навіть прискорив крок, так збудливо це звучало. — Летіти верхи на драконі! Оце пригода! — він похитав головою. — Я б луснув із радості! А ще ж на вас чекає не одна, а ціла тисяча пригод!

Сірчана шкурка глянула на хлопчика і знизала плечима:

— Дурниці! Які там пригоди? Ось голод і холод нас точно чекають, а ще страх і небезпека. А вдома у нас дуже добре, запевняю тебе. Дощу, можливо, трохи забагато, але це дрібниці. А знаєш, чому ми вирушили в цю шалену подорож? Усе через вас, людей. Від вас ніде немає спокою. Тому-то нам потрібно знайти місце, де ваші безволосі фізіономії ніколи не з’являться. Але кому я це говорю? Ти сам такий. Треба ж, ми тікаємо від людей, а я тут розгулюю з одним із них. Здуріти можна, еге ж?

Замість відповіді Бен заштовхав Сірчану шкурку до темного під’їзду, повз який вони проходили.

— Гей, ти чого? — Сірчана шкурка кинула