Корнелія Функе - Володар драконів

пункт: Гімалаї. Мандрівники: один дракон, один кобольд. Видати відомості про: найбільш безпечний маршрут, небезпечні пункти, а також місця, які треба обов’язково уникати, найкращий час для подорожі. Натискаємо команду «Enter», — щур відкинувся назад із задоволеним виглядом. Комп’ютер задзижчав, як спійманий джміль, екран спалахнув — і згас.

— О ні, тільки не це! — Гільберт Довгохвостий скочив на клавіатуру і затарабанив по клавішах як божевільний, але екран залишався темним. Бен і Сірчана шкурка стурбовано перезирнулися. Гільберт, чортихаючись, зіскочив на письмовий стіл і закрив кришку комп’ютера.

— Я ж казав, — прошипів він. — Самі лише проблеми. І все через те, що в цю штуковину потрапило трохи солоної води. Може, ви також одразу зламаєтеся, якщо вас занурити в солону воду?

Він розлючено зіскочив зі столу на стілець, під яким розташовувався його кабінет, вправно спустився по гладкій ніжці і почав копирсатися в одній із коробок свого каталогу. Бен із Сірчаною шкуркою лягли на підлогу, щоб спостерігати за його діями.

— Отже, ти не зможеш нам допомогти? — запитала Сірчана шкурка.

— Зможу, не хвилюйся, — Гільберт витягнув із коробки мапу завбільшки з ніготь і кинув на письмовий стіл. — Оскільки ця чортова штуковина не хоче працювати, доведеться мені зробити все по-старому. Чи міг би хто-небудь із вас, велетнів, витягнути мені третю шухляду з тієї шафи?

Бен кивнув. Коли він потягнув шухляду, на нього посипалися географічні мапи, великі й маленькі, старі й нові. Маленькому архіваріусу знадобився деякий час, щоб вивудити ту, яку було треба. Мапа мала незвичний вигляд, таких Бену ще не доводилося бачити. Складена у безліч разів, вона була скоріше схожа на маленьку книгу, з обох боків якої стирчали вузькі білі стрічки.

— Мапа? — розчаровано запитала Сірчана шкурка, коли Гільберт із погордою розгорнув перед ними свій незвичний скарб. — У тебе нічого немає для нас, окрім мапи?

— А ти чого чекала? — щур ображено вперся лапками в боки. Сірчана шкурка не знала, що й сказати з цього приводу. Скривившись, вона з недовірою дивилася на мапу, що лежала перед нею.

— Дивіться уважно, — Гільберт Довгохвостий ніжно провів лапкою по морях і горах. — Тут половина земної кулі. І зовсім небагато білих плям, про які я нічого не зміг дізнатися. Як я вже казав, велика частина їх, як навмисне, розташована там, куди ви хочете потрапити. Бачите оці стрічки? — Він підморгнув обом і потягнув за мотузку, приторочену до краю мапи. Мапа тут же розчахнулася, виявивши під сподом другу.

— Неймовірно! — вихопилося в Бена. Проте Сірчана шкурка лише невдоволено скривилася:

— А це що таке?

— Це… — маленький архіваріус врочисто покрутив вуса. — Це мій власний винахід. Завдяки йому ви можете побачити будь-яку ділянку мапи, але у збільшеному вигляді. Зручно, правда? — він, помилувавшись на мапу, згорнув її і вщипнув себе за вухо. — Що ще? Ага, хвилинку.

Гільберт Довгохвостий взяв зі столу тацю, на якій стояло шість наперстків із кольоровими чорнилами. Поряд лежало гостро заточене пташине перо.

— Я запишу вам на згадку, що означає кожен із кольорів, — поважно мовив щур-архіваріус. — Звичайні позначення ви, мабуть, знаєте самі: зелений — рівнина, коричневий — гори, синій — вода, і так далі. Це всім відомо, але з моєї мапи можна дізнатися дещо інше. Отже, золотистою фарбою, — він вмочив перо в наперсток, — я малюю той маршрут, який вам рекомендую. Червоною, — він ретельно обтер перо об ніжку стільця і вмочив у червону фарбу, — я обводжу ті місця, які вам слід облітати стороною, тому що там воюють люди. Жовтий колір означає, що про ці місця я чув дивні історії — місця, до яких пристала біда, як слимаковий слиз, зрозуміли? І нарешті, сірий. Сірий означає: тут можна спокійно відпочити, — Гільберт обтер перо об власне хутро і запитально подивився на своїх замовників:

— Вам усе ясно?

— Так-так, — буркнула Сірчана шкурка, — ясно.

— Чудово! — Гільберт поліз у нагрудну кишеню, витягнув звідти крихітну печатку і чорнильну подушечку і з силою ляснув відбиток на нижній край мапи.

— Ось так! — він уважно подивився на штемпель і задоволено кивнув. — Цілком розбірливо, — він промокнув штемпель рукавом, акуратно склав мапу і вичікувально подивився на Сірчану шкурку. — Тепер поговоримо про оплату.

— Оплату? — здивовано перепитала Сірчана шкурка. — Роберт про це нічого не казав.

Гільберт відразу притиснув карту лапкою:

— Не казав? Це дуже на нього схоже. Але знайте, що я працюю за плату. За яку — це я дозволяю вирішувати замовникам.

— Але у мене… у мене нічого немає, — пробелькотіла Сірчана шкурка. — Лише трохи грибів і корінці.

— Ну, це можеш залишити собі, — глузливо сказав Гільберт. — Якщо тобі більш нічого запропонувати, діла не буде.

Сірчана шкурка стиснула зуби і схопилася. Гільберт Довгохвостий за зростом ледве сягав її коліна.

— Як же мені кортить запхати тебе в якусь із твоїх шухлядок, — просичала кобольдиха, схиляючись над ним. — Відколи це треба платити за дружню пораду? Та якби я хотіла, я б просто витягла мапу з-під твого товстого щурячого заду, але мені плювати на твої картинки. Ми й без них доберемося до цих Гаміліямів чи як їх там. Ми…

— Хвилинку, — спинив її Бен. Він відсунув Сірчану шкурку убік і присів навпочіпки перед щуром. — Звичайно, ми заплатимо. Це ж скільки потрібно праці, щоб зробити таку чудову карту!

— Ще б пак, — ображено прогугнявив Гільберт. Ніс у нього тремтів, а довгий білий хвіст зав’язався вузлами від образи.

Бен заліз у кишеню, звідки витяг дві пачки жуйки, авторучку, дві гумки