Корнелія Функе - Володар драконів

очей з обох чоловіків. Вони все ще стояли як укопані. Бен видерся Лунгу на спину. Ноги в нього тремтіли.

— Забирайтеся геть! — сказав дракон. — Це мій хлопчик! — Його хрипкий голос громом прокотився лунким підвалом. Чоловіки з переляку заточилися.

— Я сплю! — пробурмотів один. — Це ж дракон.

Обидва, здавалося, прикипіли до місця. Тоді Лунг роззявив пащеку, загарчав і вивергнув блакитне полум’я. Воно лизнуло яскравим язиком брудні стіни, чорну стелю, кам’яну долівку. Усе довкола спалахнуло. Люди з жахом позадкували і з вереском кинулися геть не розбираючи дороги.

— Що сталося? Що? — спитала, задихаючись, Сірчана шкурка, яка нарешті добігла до них коридором.

— Швидше до каналу! — гукнув Бен. — Коли вони повернуться, їх буде вже двадцять!

— Залазь, Сірчана шкурко! — скомандував Лунг. Він тривожно прислухався до кроків, що віддалялися. Коли Сірчана шкурка нарешті видерлася йому на спину, дракон повернувся і великими стрибками помчав назад до їхнього сховища. Крізь отвір люку, як і раніше падало яскраве сонячне світло. Лунг обережно висунув морду назовні.

— Там усе ще видно! — зарюмсала Сірчана шкурка. — Дуже видно! Що ж нам робити?

— Ходімо! — Бен стягнув її за собою зі спини Лунга. — Він мусить плисти далі сам. Тоді він зможе пірнути, і вони його не знайдуть. А ми візьмемо мій човен.

— Що? — Сірчана шкурка недовірливо відсторонилася від хлопчика і притулилася до Лунга. — Знову розлучатися? А як ми потім знайдемо одне одного?

— Під мостом! — Бен повернувся до дракона. — Якщо ти попливеш каналом ліворуч, там буде міст, ти його ніяк не пропустиш. Сховайся під ним і чекай нас!

Лунг уважно подивився на хлопчика. Потім кивнув.

— Бен правий, Сірчана шкурко, — сказав він. — Будьте обережні! — Він протиснувся крізь люк і глибоко пірнув у брудну воду. Сірчана шкурка з тривогою дивилася йому вслід.

— І де твій човен? — кинула вона Бену, не повертаючи голови.

— Тут, — Бен підбіг до штабеля картонних коробок і розкидав їх на всі боки. За ними виявився пофарбований у червоний колір дерев’яний човен.

— Це човен? — зойкнула Сірчана шкурка. — Та він не більший за підберезник!

— Що ж, якщо він тобі не подобається, — відповів Бен, — можеш плисти сама.

— Тихо! — Сірчана шкурка прислухалася: здалеку почулися голоси. Бен заповз за ящики, туди, де він ховався при першій їхній зустрічі, і виліз назад із величезним рюкзаком.

— Ну то як, ти йдеш? — запитав він, підштовхуючи човен до люка.

— Ми потонемо, — пробурчала Сірчана шкурка, з огидою дивлячись на брудну воду.

І вони разом зіштовхнули човен на воду.

В очікуванні темряви

Лунгу вдалося проплисти каналом непоміченим. Двічі назустріч йому траплялися човни, але вони розтинали воду з таким гуркотом, що Лунг чув їх здалеку і встигав вчасно пірнути — глибоко, на самісіньке дно каналу, де сміття перетворювалося на в’язкий намул. Щойно темна тінь човна над ним зникала, дракон знову спливав на поверхню і рухався далі. Над головою його з пронизливими криками кружляли чайки, але він відганяв їх тихим гарчанням. Нарешті за старими вербами, що мочили свої гілля у воді, з’явився міст.

Його широка громада незграбно розпласталася над річкою. Згори долинав гомін машин. Але темрява під мостом була густою, як бруд на дні каналу, і надійно вкривала від цікавих очей. Лунг висунув голову з води і озирнувся. Ніде — ані у воді, ані на березі — не було видно ані душі. Дракон виліз на берег, обтрусив луску від брудної води і приліг у заростях ожини, що буйно розрослася під мостом.

Він вилизував начисто луску і чекав. Незабаром він майже оглух від безперервного шуму над головою, але ще сильніше мучило його занепокоєння за Сірчану шкурку і хлопчика. Лунг, зітхнувши опустив голову на лапи і став дивитися на воду, в якій відбивалися сірі хмари. Він відчував себе самотнім. Це було незнайоме відчуття. Лунг рідко бував сам і ніколи — у такому сірому, чужому місці. А раптом Сірчана шкурка не повернеться? Дракон підвів голову і кинув погляд на канал.

Ну де ж вони запропали?

Дивно. Лунг знову опустив голову на лапи. Він сумував, і за хлопчиком також. Цікаво, чи багато серед людей таких, як він? Лунг згадав тих двох, що схопили Бена, і кінчик його хвоста затремтів від гніву.

І тут він побачив човен.

Він плив до нього каналом, як горіхова шкаралупа. Дракон поспішно висунув із тіні моста довгу шию і випустив на воду блакитний дощ іскор.

Помітивши його, Сірчана шкурка від захвату так застрибала, що човен загрозливо захитався. Але Бен впевнено гріб до берега. Сірчана шкурка одним стрибком скочила на берег і підбігла до Лунга.

— Ура! — кричала вона. — Ура, ти тут! — Вона повисла у нього на шиї і ніжно вкусила за ніс, а потім, зітхнувши знеможено гепнулася поруч на траву.

— Ти не уявляєш, як мені погано! — простогнала вона. — Ця клята хитавиця! У мене таке відчуття в животі, ніби я наїлася блідих поганок.

Бен прив’язав човен до берега і боязко підійшов ближче.

— Дякую, — сказав він дракону. — Дякую, що ти прогнав цих людей.

Лунг нахилив шию