Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

«До бар’єру!» За честь і лицарські права По кризі нетривкій паперу В двобої сходяться слова. За ними — вибір на відплату: Стилет, кинджал чи пістолет. Між ними — в роковім квадраті — За свідка і суддю — поет. Він хоче звестися над правом, Як жрець — над марнотою слав. Він наклика ганьбу — лукавим І славу — праведним словам. Та в мить, як зійдуться на прузі І розпочнуть слова двобій, У нього ж першого — і друзі, І недруги вженуть набій. ... Коли ж утихне поле бранне, Слова, вжахнувшись дивині, Побачать, як на тій же грані Стоїть поет при знамені. І тільки небові одному Відома таїна земна, Що цей двобій у нім самому, Допоки світу — не мина. І знов до лицарського герцю За честь, і правду, і права — У трепетнім овалі серця В двобої сходяться слова. Інвектива — 1
І чубимось, як горобці у просі, І валимо на всіх, що голі й босі, А ще й — дивись! — пнемося в козаки. Куди вже пхатись, коли нас і досі Зі Сходу в Захід, мов курай, односить, А в Україні правлять мамлюки?! То, може, розбалакувати досить Та знов податися у чумаки? Он люди у піску, на клич пророка, Таку державу возвели нівроку, Що ледве не півсвіту обняла! А ми в чорноземі усеплодющім В сусіди жебраєм на хліб насущний І скиглимо, що доля обійшла. Тобі ж природа усього вділила! То хазяйнуй у суверенній вміло, А не ходи ногами догори! Так де ж — косує на сусіду клято, Щоб хоч сарай ...у нього, як — не хата ... В самого ж хата вже давно горить! Допоки ділим кольори та межі, Хизуючись, які ми незалежні, — Тим часом колорадівські жуки Уже майно пустили наше в діло І нас на дві полтини розділили: