Вольфганг Гельд - Світло чорної свічки

Опору. Насамперед вони захочуть дізнатися, хто з штабних офіцерів готував матеріали про катастрофи літаків. Можливо, тим катюгам відомо набагато більше. Чи не довідалися вони, що він один із тих, хто володіє суворо засекреченою таємницею? Ні, він не переоцінював їх. У них справді диявольськи геніальні методи, а сам він не настільки впевнений, чи стане у нього волі витерпіти.

Його життя завжди було суворим. Якщо в робітника цегельні за столом п'ятеро ротів, там ніколи не зачерствіє хліб. Голод і ненависть жили під одним дахом. Першого травня батько Лауренца щоразу вивішував перед вікном червоного прапора. Як і більшість робітників цегельні, він належав до соціал-демократичної партії. Підрісши, Фред часто сперечався з батьком. Йому і його партії він дорікав за лицемірство. Цеглярі називали Фреда радикалом. Врешті батько і син стали сідати до столу чужаками. Знайшовши на протилежній околиці міста недорогу мансарду, Фред пішов з дому. Інколи його навідувала мати, розігрівала принесений гороховий суп, прала сорочки і лаяла за те, що він зайнявся боксом у робітничому спортивному товаристві. Тренером Фреда був Гаррі. Одного вечора, поспостерігавши свого учня, що завзято гамселив кулаками мішок з піском, він сказав йому:

— Ти наділений шаленою люттю. Це добре. Але якщо ти думаєш, ніби світ можна змінити самими кулаками, то вже в першому раунді тебе нокаутують.

Потім Гаррі повів його на збори невеличкого комуністичного осередку в Айзенталі...

«Доб'ються нацисти від мене що-небудь чи ні, все одно вони мене врешті-решт знищать, якщо я потраплю в їхні лабети»,— міркував Фред.

Втрачати йому нічого. Навіть коли цей задум коштуватиме йому життя, то і тоді у нього лишається один козир: він помре, не сказавши ні слова.

Комендант невдоволено поплямкав губами, але очей не розплющив. Зі скроні сповзла краплинка поту, покотилася по засмаглій щоці й розтеклася в куточки рота.

Лауренц тихо звівся, склавши кулаки докупи. Кайдани на ногах заважали йому пересуватися. Поволі, сантиметр за сантиметром, ледве втримуючи рівновагу, наближався він до сонного. Не випускаючи з ока коменданта, він водночас пильнував двері, що вели до кабіни. Якщо з'явиться хтось з екіпажу,— все пропало. Серце забилося частіше. Ось він уже так близько біля Менуди, що відчуває його дихання. Поволі підняв скуті руки. М'язи немов закам'яніли. Удар мусив бути таким сильним і точним, щоб комендант і не зойкнув. Якусь мить Фред роздумував. А що, коли він уб'є іспанця? Менуда ніби інстинктивно відчув загрозу своєму життю, розплющив очі, стрепенувся, хотів був підняти руки для захисту, але не встиг. Не встиг і скрикнути.

Лауренц ударив з усієї сили. Почувся приглушений тріск. Залізною планкою, що з'єднувала кільця наручників, Лауренц поцілив прямо в рівний проділ на голові. Комендантове тіло зсунулось на краєчок крісла. Бридко було дивитись на Менуду, що відразу став схожий на мерця.

Лауренц, важко дихаючи, з огидою відвів очі від кривавої цівочки, що просочувалася крізь блискучу чорну чуприну. Не гаючи й хвилини, він схилився над комендантом, знайшов ключі і скинув з ніг кайдани. З наручниками було важче. Замок був всередині, і пальці не діставали його. Після кількох марних спроб йому пощастило нарешті зубами вставити ключа й повернути його. Забравши Менудиного пістолета, він посадив коменданта знов у крісло й помітив при цьому, ще іспанець ще живий. Менуда ледь чутно харчав.

Лауренц закував його в наручники й заткнув двома хусточками рота. Звівши курок пістолета, підійшов до дверей кабіни і нечутно натиснув клямку.

Бортрадиста Мігеля Морілью товариші іронічно прозивали Акулою. Не відвага, не сильні пристрасті спонукали його до служби в повітряному флоті каудильйо. Льотчиком він став тільки з нудьги. До цього Морілья кілька років у батьковій майстерні лагодив старомодні патефони та астматичні радіоприймачі, але затісно зробилося йому в андалузькому провінційному містечку, де, окрім трьох церковиць, одного кінотеатру, п'яти шинків і семи облікованих повій, нічого не було такого, щоб міг гайнувати час сповнений жаги до життя молодик.

Прізвисько Акула Морілья одержав у авіашколі. Воно пасувало йому. Був він верткий, ненажерливий, кожного вільного вечора полював на передчасно достиглих дівчаток. Коли пахло смаленим, він вчасно вшивався. Дуже хитро відкрутився від переведення в бойову ескадрилью. Отже, працюючи бортрадистом на транспортному літаку, він користувався усіма привілеями авіаторів: солідною платнею, калорійним харчуванням, а також палкою любов'ю націоналістично настроєних обивательок. В таких умовах почував себе затишно й не сподівався ніякої серйозної небезпеки. Тим-то так перелякано він дивився тепер із своєї крихітної радіокаюти на дуло пістолета, що, наче маленьке чорне око хижого звіра, було спрямоване йому прямо в міжбрів'я.

Всього два кроки відділяли його від пілотської кабіни, і досить було подати голос, ледь чутніший за туркотіння двигунів, як пілот з механіком ураз забили б тривогу. Проте Морілья-Акула — мовчав. Відчув, як краплини холодного поту побігли по його спині. Над силу відірвав погляд від дула пістолета, а як тільки в напіввідчинених дверях побачив обличчя того, хто загрожував йому, страх Морільї минув. Він збагнув, що небезпека не загрожуватиме його життю доти, поки він поводитиметься, як боягуз. А це йому дуже легко давалося, оскільки він ніколи не був сміливцем. Мужність, вважав він, це лиха доля нещасливців, не здатних звідати ні солодкої винної втоми, пряного смаку соковитого перцю, ані тепла дівочого тіла. Лаурєнц ледь помітно ворухнув пістолетом, але цього було досить, щоб бортрадист його зрозумів. Він узяв парашута, на якому сидів, і вийшов з каюти. Фред Лауренц нечутно зачинив двері.

— Мертвий? — спитав Морілья, глянувши на скованого коменданта.

Лаурєнц хитнув головою. Він звелів бортрадистові лягти долілиць і закласти руки на спину. Знявши з ніг непритомного коменданта кайдани, він надів їх на руки бортрадиста й ганчіркою заткнув йому рота. Потім позабирав у обох годинники, сірники, гроші, сигарети, кишенькові ножі, прихопив парашута і пішов у багажний відсік.

Вантаж літака складався з кількох туго набитих поштових лантухів, різних дерев'яних ящиків і дешевої