Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

зоресяйних — 40     Хочу з неволі втекти — й іншого шляху нема. 41 Стіксом дорога б вела — я тривожив би Стіксову хвилю! 42     Мушу природі людській дати спромогу нову". 43 Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто, 44     Що на повітряну путь може людина ступить? 45 Крила — весла птахів — укладає з пір'їн ряд до ряду, 46     Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий. 47 Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни — 48     От уже й хвалить митця вмілості дивної плід. 49 Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском — 50     Де йому знати, що це — снасть для хлоп'ячих плечей! 51 Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну, 52     Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти. 53 Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, — 54     Щоб у повітря ступить — ось тобі винахід мій. 55 Лиш оминай Калісто й мечоносця цурайсь, Оріона, 56     Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе. 57 Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший, 58     Будеш триматись мене — буде безпечний твій лет. 59 Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні 60     Далі, — розтопиться віск: він нетривкий при жарі; 61 Чи понад морем самим будем крилами низько махати — 62     Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль. 63 Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину: 64     Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети". 65 Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає — 66     Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить. 67 Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло 68     Тілом подався вперед, наче по линві ступив. 69 Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком — 70     І по старечій щоці збігла невтримна сльоза. 71 Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий — 72     Звідси вони й почали втечу злощасну свою. 73 Рухає крилами сам, позирає на синові крила 74     Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет. 75 Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши, 76     Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар. 77 Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю 78     Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку. 79 Самос ліворуч лишивсь, а далі — Наксос і Парос, 80     Й Делос — край, що його клароський бог полюбив. 81 З правого боку — Лебінт і лісами поросла Калімна, 82     Й Астіпалея, де скрізь — щедрі на рибу ставки. 83 От і полинув Ікар (молоде — нерозважне звичайно) 84     Вище — позаду лишив батька, провідця свого. 85 Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога, 86     Помахом рук своїх — крил — вітру не ловить уже. 87 Зляканий, глянув з висот: під ним — лиш море безкрає, 88     Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому. 89 Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря — руками, 90     Марно: прозорість довкіл — де ж тут опору знайти? 91 Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.." 92     Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді. 93 Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) — "Ікаре, — гукає, — 94     Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?.. 95 Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі… 96     Тіло довірив землі, морю — ім'я залишив. 97 Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити, 98     Я ж зупинити берусь бога крилатого лет! 99 Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі 100     Зрізує з лоба лошат — як приворотне дання. 101 Щоб не влягалась жага — не поможе ні зілля Медеї, 102     Ні заклинання-пісні марсів-чарівників. 103 Кірка з Уліссом була б, а Медея — з Ясоном, та бачиш: 104     Пристрасть — чаруй не чаруй — з часом пригасне сама. 105 Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм: 106     Шкодить душі той напій, розум затьмарює він. 107 Геть же всі темні діла! Щоб любили — любов випромінюй! 108     Врода, постава струнка — вір мені, це ще не все. 109 Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом, 110     Що при джерельній воді викрали німфи його, — 111 Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано, 112     Вроду свою поєднай з гарним