Емі Чуа - Три сили. Як виховують в успішних спільнотах

тенденції, яку вже було зафіксовано в Америці багато десятиліть тому, щодо темношкірих іммігрантів з островів Карибського моря. Декілька найвідоміших американських активістів і борців за громадянські права та свободи темношкірого населення, зокрема Маркус Ґарві, Малколм Ікс, Ширлі Чісхолм (перша темношкіра жінка у Конгресі) і Стоклі Кармайкл народилися у Вест-Індії або у сім’ях вихідців звідти170. У 1999 році тільки Ямайка171 відправляла до американських привілейованих університетів більше студентів, ніж Нігерія. У 2001 році син двох ямайських іммігрантів Колін Пауелл став першим темношкірим держсекретарем США172. А людиною, яка 1978 року дала Пауеллу звання генерала, був Кліффорд Александер, перший темношкірий міністр армії США. Батько містера Александера — ямайський іммігрант173. Упродовж десятиліть — принаймні у північних штатах США — вихідці з Карибських островів і їхні діти були «напрочуд широко представлені у бізнесовій, професійній і політичній еліті»174.

Варто зазначити, що успіх іммігрантів з Вест-Індії й Африки у США аж ніяк не є всеосяжним і в жодному разі його не можна порівнювати, наприклад, із успіхом індійців чи євреїв, чиї доходи є найвищими серед усіх груп країни. Кілька іммігрантських груп із Африки (зокрема із Сомалі, Судану й інших країн з великим відсотком біженців) належать до найбідніших в Америці175. Водночас навіть найуспішніші групи не досягли (поки що) верхніх щаблів у загальнонаціональних показниках доходів, хоча й демонструють кращі показники, ніж загалом у країні.

Тож, якщо говорити про доходи, американці нігерійського походження набагато заможніші за інших темношкірих американців176 і за населення Америки в середньому 177. Майже 25% нігерійських домогосподарств заробляють понад 100000 доларів на рік, тим часом як для домогосподарств темношкірих американців загалом цей показник становить лише 10,6%. В Америці п’ять нігерійських домогосподарств зі ста заробляють понад 200.000 доларів на рік, а в темношкірих американців загалом такий заробіток можливий лише у 1,3 випадків зі ста. Середній дохід американського домогосподарства нігерійського походження становить 60.000 доларів на рік, а середні показники в країні — 51.000 доларів на рік. У 2010 році працюючи повний робочий день, нігерійські чоловіки заробляли в середньому 50.000 доларів на рік, в той час як серед народженого у США населення працездатного віку цей заробіток становив 46.000 доларів.

З огляду на те, що нігерійські американці здобувають університетську та післядипломну освіту чи не найшвидше серед інших груп, варто зауважити, що вони заробляють лише трохи більше за інших американців. Майже точно можна сказати, що тут багато чинників взаємодіють. Насамперед нігерійську спільноту занадто обтяжують новоприбулі іммігранти з дітьми178. Деякі із цих новоприбулих дуже бідні (а це знижує загальні показники доходів для всієї групи), і багато хто ще не здобув університетську або післядипломну освіту. Тож великі освітні досягнення нігерійців, можливо, окупилися ще далеко не повністю. Крім того, ще одним, вагомішим, чинником цілком може бути дискримінація. Африканські іммігранти часто заявляють про те, що зазнають дискримінації за расовою приналежністю, а статистика весь час засвідчує, що висококваліфіковані іммігранти з Африки врешті-решт опиняються на некваліфікованій роботі179 набагато частіше, ніж інші іммігранти й американці загалом.

Однак з усіх цих причин успіх нігерійців в Америці — зокрема винятковість їхніх результатів порівняно з іншими темношкірими — є особливо важливим для цієї книжки. Консерватори на кшталт Дінеш Д’Суза стверджують, що бідність афроамериканців спричинена не дискримінацією, а «дисфункціональною» культурою, якій притаманна «параноїдальна теорія расистської змови» і «схвалення криміналітету й беззаконня як автентичності темношкірих людей»180. Натомість деякі ліберали стверджують, що культура афроамериканців навіть і близько не така і що єдина причина їхньої бідності — расизм, відкритий, прихований або «сутнісний»181. Обидві сторони помиляються.

Як ми покажемо далі, успіх американців нігерійського походження так само, як і деяких інших темношкірих іммігрантів (які постають перед тими самими інституційними перешкодами й упередженнями, що й афроамериканці) зумовлений переважно культурними силами. Багато чинників знижують загальний соціально-економічний статус афроамериканців, і водночас Три сили стають вагомим підґрунтям успіху темношкірих іммігрантів. Однак висновок полягає не в тому, що народжені в Америці темношкірі самі винні у своєму економічному становищі, а в тому, що Сполучені Штати протягом століть робили все можливе, щоб витиснути Три сили з культури афроамериканців — і досі продовжують це робити.

* * *

У червні 2012 році Pew Research Center опублікував доповідь під назвою «Піднесення американців азійського походження». У ній було зазначено, що в азійців найвищі доходи, найкраща освіта і найвищі темпи зростання спільноти серед усіх расових груп у Сполучених Штатах182.

Ми використовуватимемо словосполучення «американці азійського походження», як і Бюро перепису населення (та Pew Research Center), маючи на увазі усіх мешканців США, «які походять з Далекого Сходу, Південно-Східної Азії або Індійського субконтиненту». Однак для нашої мети поняття «американці азійського походження»183 є не надто вдалим. Воно охоплює дуже різні культури: дві найуспішніші в країні групи (американців індійського і китайського походження) і кілька найбідніших184 (за походженням[16] — хмонги, лаосці й камбоджійці)185.

Добре відомою особливістю найуспішніших азійсько-американських груп є надзвичайні досягнення їхньої молоді, яка невпинно здобуває престижні нагороди і перемоги в конкурсах. Наприклад, за останні п’ять років двадцять три особи з-поміж п’ятдесяти переможців186 конкурсу талантів від Intel (загальнонаціональне змагання для старшокласників, яке Джордж Буш назвав «Супербоулом у науці») — азійського походження, переважно індійці, китайці, а також корейці.

Досягнення цих переможців конкурсу від Intel187 приголомшливі навіть для такої типової матері-тигриці[17], як я. Узяти хоча б Емі Чиао з міста Річардсон, штат Техас, фіналістку 2012 року. Додавши донор оксиду азоту до нанотрубки діоксиду титану, Емі «синтезувала наночастинку»188, яку в New York Times назвали «по суті бомбою з дистанційним керуванням, що атакує ракові