Володимир Леонідович Кашин - ...I жодної версiї!

на! — закусила губку спiвбесiдниця Коваля. — Нi, нi! — вигукнула вона за секунду. — Ви щось плутаєте. — Вона висмикнула з модної сумочки напахчену хустинку i, немов тiльки тепер повiривши полковнику, дозволила собi заплакати.

Дмитро Iванович не заважав їй виплакатися, i вона швидко опанувала собою.

— Розкажiть, як ви познайомилися? Що про нього знаєте. Чи були обставини, якi могли штовхнути його на самогубство?

— Самогубство? — Христофорова подумала трохи, потiм сховала носовичка назад у сумочку. — Виключено, — заявила рiшуче… — Дуже вже вiн життя любив, жуїр був великий. А коли ж це трапилося?

— Дванадцятого. Де ви були в цей день?

— У Львовi.

— А постiйно живете у Києвi?

— Так.

— Одна?

— Я розведена.

— А в Одесi? Дочка з батьком?

— Нi, без батька. Вiта цього року закiнчила школу, зараз працює i вчиться на вечiрньому.

— Живе у гуртожитку?

— Нi, що ви! У неї своя квартира. Батько виїхав з Одеси, квартира залишилася їй i бабусi, тобто моїй матерi. Але мама влiтку померла.

— Як менi вiдомо, ви вважаєтесь закрiйницею в ательє фабрики «Iндпошив». Однак бiльше буваєте в Одесi, нiж на роботi.

— Справа в тому, — без найменшого збентеження вiдповiла жiнка, — що я фахiвець високого класу. Тому працюю не з бригадою. Сама крою i сама виконую. У мене по-справжньому «iндпошив», i вiдповiднi замовницi, дружини вiдомих учених, художникiв, навiть мiнiстрiв… втiм, я й сама художниця. Художниця-модельєр… Частину замовлень беру з собою в Одесу i там виконую… Ви ж розумiєте, хоч дiвчина у мене цiлком самостiйна, але пiсля смертi бабусi контроль i нагляд необхiдний… I це тепер лягло на мої плечi…

Коваль розумiв жiнку. Але вiн так само розумiв, що ательє «Iндпошиву» було для Килини Сергiївни тiльки ширмою. Фактично Христофорова була приватною кравчинею, яка спритно вислизала з-пiд контролю фiнансових органiв. Не мав сумнiву, що її ательєвську зарплатню хтось кладе до своєї кишенi. Але Килинi Сергiївнi важливим було десь рахуватися у штатi, щоб не втрачати трудового стажу. Те, що її клiєнтками були дружини впливових людей, якi прагнули пiдтримувати з нею сталi, а часом i дружнi стосунки, — наслiдок нестачi талановитих майстринь i одвiчного прагнення кожної жiнки бути гарнiшою i бiльш вишукано одягненою, нiж iншi, — виховали у кравчинi певну зарозумiлiсть.

Проте зараз взаємини Христофорової з ательє, замовниками i фiнвiддiлом його не цiкавили, i вiн не став поглиблювати цю тему.

— Отже, ворогiв у Журавля не було, кажете, i самогубство так само виключене, — повернувся до свого Коваль.

— Я так вважаю, — знову посмутнiла i знову витягла з сумочки хустинку жiнка. — Ой, яка це трагедiя! Така прекрасна людина загинула! I яка талановита! Вiн до академiка дiйшов би… Йому всi заздрили… — Килина Сергiївна раптом сама урвала свої ламентацiї, немов уражена новою думкою: — Так, так, йому всюди i завжди заздрили. Ще й як! У тому ж iнститутi, наприклад… Якби ви сказали, що йому якесь свинство пiдстроїли… навiть… ну, наприклад, пiдсипали миш'яку у вино, я не здивувалася б… Але отруїтися газом?! До речi, як це сталося? Це не секрет?..

Коваль промовчав, вирiшивши, що подробицi загибелi Журавля Христофоровiй поки що знати не варто.

Зеленкуватi очi жiнки спалахнули вогнем.

Пiсля короткої паузи вона сказала:

— Якби миш'як, наприклад, то могла б подумати i на яку-небудь подруженьку. Мене з цього списку, я сподiваюсь, ви виключите. Полковник нiяк не реагував на цю риторичну реплiку, i жiнка продовжила свою думку: — Так, так. У Антона була цiла зграя коханок, i з ними вiн поводився не завжди гречно. Набридне — викидав, як цуценя… Але багато хто був вiд нього просто в нестямi… Наприклад, наприклад… Та ось, недалеко ходити, ця сама iнститутська Нiна. Я вже казала, закохана по самi вуха. I пiдозрюю, страшенно хотiла, щоб вiн забрав її до себе, одружився. У неї в сiм'ї негаразд. Чоловiк якийсь садист, старший за неї, б'є, батько вiддав за нього, за свого товариша по чарцi, у сiмнадцять рокiв…

Вона це приховує, але я знаю. Антон жалiсливий, а може, й сподобалась, вона таки нiчого собi… Правда, як на чий погляд. Надто вже тиха, терпляча, послужлива, я сказала б, якась покiрна. Ти її ногою, а вона до тебе душею. Навiть гидко! Але чоловiкам такi подобаються. Надто тим. кому жiнки нелегко дiставалися або котрi у якої-небудь мегери пiд ковпаком сидять. — Згадавши раптом, що полковник теж чоловiк, Килина Сергiївна нiяково всмiхнулася i запитливо глянула на нього: — Я не люблю таких. Вони принижують жiночу гiднiсть. Нiнка йому служила вiрою i правдою, мовчки терпiла всiлякi примхи, це, певно, не йшло в порiвняння з домашнiм пеклом. Та й у коханого, як вiдомо, i кулак солодкий… Нi, нi, це Антона Iвановича не стосується… Так, приказка… Журавель якось пообiцяв їй одружитися… Ну, обiцяв, обiцяв, посiяв надiю. А насправдi за нiс водив. Та це й зрозумiло. Нерiвня вона йому. Без освiти… Якщо надовго — то нецiкава, одноманiтна, в одному платтячку може пiвроку ходити. Щоправда, чистьоха, хоч плаття i одне, немодне, запране, але чисте… Якби миш'як, я повiрила б… Знаєте, вiд любовi до ненавистi один крок… Не хочу даремно обмовляти, але могла, могла б Нiнуся! Допiк, значить, їй! Прийти у гостi, а потiм газ вiдкрити i пiти… I жодних слiдiв!.. Одного разу ця сумирниця таким оком на мене кинула — мурашки по спинi побiгли. У тихому болотi чорти живуть.

Килина Сергiївна промовчала, що це сталося тодi, коли Журавель при Нiнi обiйняв її на диванi.

Ковалю згадалася стаття у газетi якогось психолога. Вчений писав, що бувають хвилини, коли людина ненавидить того, кого любить. Таке трапляється рiдко i триває, на щастя, недовго. I винен у цьому лише механiзм людської психiки, коли миттєвий емоцiйний сплеск випереджає розумовий процес… На щастя, зрештою усвiдомлене почуття любовi перемагає коротке роздратування…

Перемагає… Але що може статися протягом нехай короткого сплеску ненавистi, коли людина погано контролює свої дiї?!.

— Ось тепер, — говорила далi Христофорова, — коли бiдолашного Антона не стало, вона спокiйнiсiнько уживеться з чоловiком… Та й навiщо було Антоновi одружуватися? Зв'язувати себе. Це тiльки зашкодило б йому. Вiн був людиною науки. Йому потрiбна була просто щира, розумна подруга…

Ковалю подумалось, що саме себе Килина Сергiївна цiлила в такi подруги Журавлю, без жодних офiцiйних зобов'язань, якi обмежують особисту свободу.

— А вже коли сивина засрiблиться, коли багато що досягнуто, справа iнша — можна й одружитися, Втiм, що тепер говорити, бiдолашний Антонi От тобi й наука, от тобi i кар'єра! — гiрко закiнчила кравчиня.

Ну, ця Христофорова, вона немов навмисне узялася пiдпускати