Сергій Вікторович Жадан - Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

говориш що я твій малий

найкоштовніший найцінніший у світі діамант

я ж нічого я справді зовсім нічого не маю

ні шкіри білішої за найбіліший сніг ні сліз

прозоріших за найпрозоріші перли ні радості

над радостями ні усміху яким усміхаються діти

ні ходи простої і легкої ні кроків тихих і добрих

тільки сльозу що тече щокою спокійно і терпко

і серце що не вміє стати для тебе всім і шкельце

мале в кулакові що ранить до крові коли так світло

і просто приходиш коли говориш ласкаво що я

твій малий улюблений діамант

* * *

я віддала би півцарства за те щоби до тебе можна було

писати листи щоби знати адресу за якою вони могли би

тебе знаходити півцарства за те щоб ти сміявся щоби

зморшки що з’являються в тебе на лиці були тільки від

сміху щоби можна так просто торкнутися пальцями щік

сказати як міцно як міцно і як це насправді добре я

за тобою скучила

півцарства це п’ять жолудів листя каштана трохи

надламане від минулої осені сушені ягоди ожини

улюблені стежки до озера квіти мальв трава обабіч

дороги запах живиці й сосен опала кора хвоя й багато

піску такі ось мої півцарства за найпростішого в світі

листа за м’яке світло зранку що заламується на шибці

коли його дописуватиму за твій усміх за твою

радість за твою любов просту й усміхнену

* * *

дорожчий ти мені від цвіту акації

від коштовних тканин розшитих золотом

від запаху трав цілющих

від доріг найкращих що ведуть

всюди куди завгодно тільки не до тебе

дорожчий від найдорожчих сортів троянд

від каміння на дні морському від перлів

що ховаються в скойках від коралів міцних

і красивих

майже так само міцно ти дорогий мені

як вода майже так само любий як сонце

майже так само мені ти бентежний як світло

* * *

ти так зовсім близько що слід твого дихання

залишається на моїй правій руці такий спокійний

такий розмірений такий легкий що ним би навіть

не здмухнути пух кульбаби не стривожити

сну немовлят не сколихнути повітря

ти так близько що я можу бачити як у твоїх очах

відбивається небо як у них на якусь найкоротшу

мить з’являються тіні перелітних птахів розкішні

крони дерев тремтіння листя аж так ти близько

* * *

ти так гарно мовчиш сьогодні ти так гарно

мовчиш моя любове майже так само тихо

як розхиляються стулки мушель на морському

дні майже так само спокійно як росте висока

степова трава як гойдається під прозорим

бездонним небом ти ж бачиш як воно

блакитно-крихко розсипається на найдрібніші

шматочки від твого подиху від твого мій любий

доторку не говори не треба

і так гарно мовчиш коли заходиш у воду

так безшумно ніби то й не вода про що ти

думаєш чи може ти просто слухаєш як поруч

пропливають риби нітрохи тебе не лякаючись

може ти просто слухаєш воду може нарешті

знаєш якою із течій пливти на захід так світло

ти нічого мені не говориш

і коли мовчиш я нарешті чую як б’ється твоє

серце гучніше ніж об землю вдаряється дощ

тихіше ніж голосять годинники швидше ніж

випадає роса не прокидайся любий іще не ранок

* * *

часом мені хочеться просити щоби ти говорив

щоби ти просто приходив коли захочеш сідав край

столу переставляв горнятка і келихи брав до рук

найдрібніші засохлі ягоди засушені суниці й чебрець

і ще трохи деревію готував нам прості й трохи

гіркі чаї і говорив говорив мені довго майже так

само довго як тече в водоспаді вода або як під час

зливи дощ стікає лицем і ти тоді знаєш що це така

гарна найгарніша у світі вода що тільки могла би

статися а ще мені хочеться пам’ятати як ти смієшся

як усміхається шкіра і як гарніє твоє обличчя коли

ти думаєш про найделікатніші в світі речі коли

розповідаєш мені як живуть риби в воді і звірята

в лісі коли вчиш мене розпізнавати птахів із їх співу

і найменші рослини з їхніх плодів коли дослухаєшся

як вечір перетікає в ніч а ніч обертається в ранок

коли розповідаєш про пісок золотий під ногами

про любов і тишу про вдячність таку делікатну

в кожному дні про довіру без кінця і краю про

радість як дар і про дар як світло

* * *

така довіра що можна триматись за руки

і йти навіть над прірвою спокійно просто

і тихо така довіра що можна танцювати

на цирковій линві заходити в клітку з

левами купатись у водоспаді бавити

диких звірів які насправді не дикі така

довіра що каже нічого більш не боятися

ні піску ні каміння ні сурми голосної ані

болю найменшого ні найбільшої втрати

не боятись любити не боятись прощати

* * *

не хочу бути ніким тільки собою

листи сьогодні не пишуться тому відповідаю тобі

коротким дякую і тихим усміхом після якого стають

дуже спокійними обличчя і серце

і дивно знаєш мені так дивно що днів біля нас

усе більшає що світ розростається що час собі є і є

а ти не минаєш а ти собі все залишаєшся

усміхнено радо й вдячно

і тихо якось так тихо просто довіряюся

заплющую очі припиняю дихати

будь моїми очима моєю пам’яттю моїм диханням

роздивися для мене усе що побачиш всі дерева

каміння зорі кожну стежку у горах запам’ятай

кожен слід ведмедя

розкажи мені світ весь від початку твоїми словами

покажи мені все що навколо твоїми очима

наповни день коли він почнеться

твоїм усміхом

* * *

засинаю при тобі дитиною тут так тихо і поруч

більше нікого немає тільки пташки й так багато

так дуже багато сонця і світла

засинаю а ти говориш що я так само безтривожна

й спокійна як трава що я прозора як річка що несе

свої води здалеку кажеш що бачиш як тілом моїм

протікають найгарніші у світі сни пропливають

як риби а тобі ніяк не вдається жодну із них зловити

кажеш що коли сплю ти уявляєш як поміж пісків

навесні розливається ніл кажеш що знаєш

як понад водами метушливо літають ластівки

й голуби як вони довго