Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

можливих у разі аграрних економік, а в розділі 6 обговорюю великий занепад, що охопив Євразію приблизно після 150 року н. е. У сьомому розділі ми досягаємо поворотної точки, коли східний осередок відкрив нове прикордоння, вийшов вперед у суспільному розвитку, а десь близько 1100 року н. е. знову почав тиснути на межі можливого в аграрному світі. В розділі 8 ми побачимо, як цей процес призвів до другого великого занепаду. В розділі 9 я описую нові прикордонні смуги, що їх відновлені східні та західні імперії створили у степах та через океани, і досліджую, як Захід закрив розрив у розвитку зі Сходом. У розділі 10 ми нарешті побачимо, як промислова революція перетворила лідерування Заходу на панування, й проаналізуємо величезні наслідки цього.

У третій частині (розділи 11 та 12) я переходжу до питання, найважливішого з погляду кожного історика. Отже, що з цього випливає? Спочатку, в розділі 11, я збираю докупи свої докази щодо того, що за всіма деталями подій, що відбувалися протягом останніх п'ятнадцяти тисяч років, можна простежити дві системи законів, біологічних та соціологічних, що визначали обриси історії в глобальному масштабі, і третю систему, закони географії, що визначали відмінності між розвитком Сходу та Заходу. Саме неперервна взаємодія цих законів, а не тривала зафіксованість чи короткочасові випадковості привела Ауті до Балморалу замість відправити Альберта до Пекіна.

Зазвичай історики говорять про минуле не так. Більшість науковців шукають пояснень у культурі, віруваннях, вартостях, інституціях чи сліпому випадкові, а не в твердих поверхнях матеріяльної дійсности, й лише небагатьох із них розмова про закони захопила б по-справжньому. Однак, розглянувши (та відхиливши) кілька таких варіянтів, я хочу зробити ще один крок і припустити, в розділі 12, що насправді закони історії дають нам досить чітке розуміння того, що може відбутися далі. Історія не закінчується з пануванням Заходу. Парадокс розвитку та переваги відсталости діють далі, перегони між новаціями, що рухають суспільний розвиток вгору, і катастрофами, що тягнуть його вниз, тривають. Мало того, я вважаю, що нині змагання гарячіше, ніж будь-коли раніше. Нові типи розвитку та руйнування обіцяють — чи загрожують — зачепити не лише географію, а й біологію та соціологію. Найбільше питання нашого часу полягає не в тому, чи буде Захід панувати далі. Воно в тім, чи зможе людство в цілому прорватися до цілком нового способу існування раніше, ніж катастрофа нас знищить — назавжди.

Частина I

1

Давніше Сходу та Заходу

Що таке Захід?

 

оли чоловік стомився від Лондона, — казав Семюел Джонсон, — він стомився від життя, бо саме в Лондоні є все, що можна мати в цьому житті»[24]. Це було 1777 року, і кожен подих думки, кожен яскравий новий винахід живив рідне місто доктора Джонсона. Лондон мав собори та палаци, парки та річки, розкішні будинки та брудні нетрі. А найголовніше — там було що купити, речі поза межами найфантастичніших мрій попередніх поколінь. Шляхетні пані та джентльмени висідали з екіпажів біля нових пасажів на Оксфорд Стріт у пошуках новітніх забавок на кшталт парасольок, винаходу 1760-х років, що без них трохи згодом британці вже не могли існувати, чи саквояжів та зубної пасти, що з'явилися того самого десятиріччя. І тішилися цією новою культурою споживання не лише багатії. Хоч як це не подобалося консерваторам, торгівці годинами сиділи в каварнях, незаможні люди вважали чай «вкрай потрібним»[25], а дружини фермерів купували роялі.

Британці почали почуватися інакшими, ніж усі інші люди. 1776 року шотландський мудрець Адам Сміт у книжці Дослідження про природу та причини багатства народів назвав їх «нацією покупців» і вважав це компліментом. Ставлення британців до свого добробуту робило багатшими й усіх інших. Про відмінності між Британією та Китаєм Сміт писав: «Лишень подумайте, Китай довго був однією з найбагатших країн світу — найродючіших, із найкраще обробленими землями, найрозвиненішою промисловістю та найбільшим населенням»[26]. Однак він вже «найповнішою мірою набув усе багатство, що його можливо було набути за наявних законів та інституцій». Коротше кажучи, китайці загрузли. Сміт пророкував, що «змагання працівників та інтересів власників скоро зведе їх до найнижчого рівня, сумісного з людською природою» і, як наслідок, «злидні нижчих верств китайського суспільства будуть далеко гіршими, ніж злидні найбідніших націй Європи... Будь-якому зіпсованому м'ясу, навіть решткам мертвого пса чи кота, хай напівзогнилим та смердючим, вони радітимуть не менше, ніж люди з інших країн — найкориснішим харчам».

Джонсон та Сміт мали рацію. Хоча у 1770-і роки промислова революція ледве почалася, середній прибуток в Англії вже був вищий, ніж у Китаї, і розподілений він був рівномірніше. Теорії тривалої зафіксованости західного панування часто базуються на цьому факті — вони вважають, що лідерування Заходу було причиною промислової революції, а не її наслідком. Аби це з'ясувати, ми маємо подивитися в давніші часи. Можливо, в набагато давніші.

А чи справді так? Кенет Померанц, чию книжку Велика розбіжність я згадував у вступі, вважає, що Адам Сміт та всі апологети Заходу, що його наслідували, порівнювали не те, що треба. На думку Померанца, за розмірами та різноманітністю Китай можна порівняти лише з цілим Європейським континентом. Тому не варто дивуватися, що виокремивши Англію, найрозвиненіший регіон у Смітові часи, і порівнявши її з середнім рівнем розвитку в усьому Китаї, дістаємо результат на користь Англії. Але так само, якби ми зробили навпаки та порівняли дельту Янцзи (найрозвиненішу частину Китаю 1770-х років) з середнім рівнем розвитку в усій Європі, дельта Янцзи дістала б вищі бали. Померанц твердить, що у вісімнадцятому сторіччі Англія та дельта Янцзи мали між собою більше спільного (початок індустріялізації, бурхливий розвиток ринків, складний поділ праці), ніж Англія з малорозвиненими частинами Європи чи дельта Янцзи з малорозвиненими частинами Китаю. З усього цього він висновує, що теоретики тривалої зафіксованости міркують непослідовно й тому їхні висліди поставлено з ніг на голову. На його думку, позаяк у вісімнадцятому сторіччі існувала така подібність між Англією та дельтою Янцзи, пояснення причин західного панування треба шукати після, а не до цього часу.

З цих міркувань випливає одне очевидне запитання: якщо ми хочемо знати, чому Захід панує, спочатку треба з'ясувати, що таке «Захід». Однак щойно ми порушуємо це питання, все негайно заплутується. Більшість із нас відчувають,