Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

- Так... - сказав Реніфат. Раптово його засмучений голос став більш рішучим і впевненим. - Чорт забирай, я дозволю цим тварюкам убити ще кого-небудь у цьому довбаному лісі... Ми повернемося до Штабу по підмогу, а потім переріжемо їх усіх до чортової матері! - Раптом його впевненість знову похитнулася: він досі не міг відійти від побаченого, від того, що всі його бойові товариші загинули в сутичці з чудовиськом.

- Я вірю, що нам це вдасться! - вигукнула Евеліна, а потім підійшла ближче до Реніфата й обійняла його. Той цього не очікував, трохи розгубившись, але все ж міцніше притиснув Евеліну до себе та відповів на її обійми. В її очах читався сум, але на обличчі з'явилася сумна усмішка.

- Підемо? - запитала Евеліна, як і раніше дивлячись Реніфату прямо в очі.

- Так... - сказав він.

Реніфат оголив свій меч з піхов, за ним пішла Евеліна, і вони разом почали шукати вихід з лісу.

Трохи часу потому, західна частина Темного лісу

У цей час Кліффорд упевнено вів Фоллара і Джилліана вглиб лісу в пошуках лігва чудовиська. Вони вже тримали напоготові бомби, що розсіюють імлу, а їхні клинки змастили протидієвою олією проти древніх. Це давало б їм вагому перевагу в прямій сутичці, однак спочатку лігво Лиха ще треба було знайти, а потім і заманити його в пастку. До того ж завдання ускладнювалося тим, що мисливці ніколи не знали, в який саме момент з'явиться Лихо. Він був хитрий, сильний і розумний, завжди діяв приховано, з укриття, і лише зрідка показувався своїм жертвам. Найчастіше ті заставали його лик уже тоді, коли він витягав із них усю душу.

До цього часу в лісі вже починало поступово темніти, незабаром морок повністю огорнув би хащі. На щастя, у мисливців були необхідні інструменти, щоб розпалити смолоскипи, які вони завбачливо тримали в підсумках на такий випадок.

- Здається, темніти вже починає! - сказав Фоллар. - Ух, не до добра все це!

- Не падай духом, Фоллар, - посміхнувся Джилліан. - Ми впораємося... Але я з тобою згоден, темрява нам явно не на користь зараз.

- Дивіться по сторонах, - сказав Кліффорд, ведучи загін уперед стежкою вглиб лісу.

Поступово морок стрімко згущувався, темрява ставала дедалі непрогляднішою, проте шлях ще можна було розрізнити.

- Крім Лиха тут також можуть водитися вовки та інша тварюка, - продовжив Кліффорд. - Але й самого Лихого я б із рахунків списувати не став би. Можливо, ця тварюка вже за нами стежить.

- Я думаю, якби Лихо за нами стежило, ми б це відчули, - відповів Джилліан. - Не знаю, може, це від холоду, але в мене досі мурашки по шкірі біжать від його минулої появи... Давно не відчував такого страху.

- Це вірно! - сказав Фоллар. - Але, як я розумію, ця тварюка хитра. Раптом вона зараз дивиться за нами з-під кута?

- Не відволікаємося, - сказав Кліффорд. Його обличчя залишалося серйозним, хоч обриси поступово розчинялися в темряві, що згущувалася. - Скоро ми зовсім перестанемо розрізняти дорогу... Потрібно розпалити смолоскипи. Діставайте їх із підсумків.

- Так точно! - відповіли Джилліан і Фоллар.

Вони обидва потягнулися до підсумків, відкрили їх і витягли по палиці, обмотаній лляною тканиною. Фоллар узяв смолоскип у праву руку, Джилліан - у ліву. Потім вони дістали кремінь і кресало і почали висікати іскри. Поступово вогонь почав розгоратися. У темряві з'явився невеликий вогник полум'я, і спочатку Джилліан, а потім Фоллар подули на нього, роздмухуючи полум'я. Смолоскипи остаточно загорілися. Слідом за ними факел дістав Кліффорд і повторив ті самі дії.

Мисливці підняли палаючі смолоскипи, і нарешті видимість стала кращою. На той час ліс уже остаточно огорнула темрява. Стояла зловісна тиша, яку переривали лише рідкісні крики сов і каркання ворон десь неподалік. Кліффорд, настільки ж незворушний, як і раніше, продовжив вести загін уперед. Точне місце розташування лігва Лиха їм було невідоме, і тому доводилося йти навпомацки.

- А що ми будемо робити, якщо раптом знайдемо лігво цієї тварюки? - задався питанням Фоллар.

- Знайдемо спосіб її приманити, - сказав Кліффорд. - Можливо, бомбами. Але здається мені, що ця тварюка якось пов'язана зі своїм лігвом. Може, вона тягне туди тіла своїх жертв і харчується їхніми душами вже там.

- Ух, не хотів би я, щоб із мене висмоктали душу... - стривожився Фоллар.

- Боюся уявити, як це, - відповів Джилліан. - Утім, сподіваюся, ми цього ніколи не дізнаємося... Упевнений, сьогодні ми з цією тварюкою розправимося, і їй більше нікого не доведеться мучити!

- Хах, боюся, не поділяю твій радісний настрій... - щиро відповів Фоллар.

Раптом неподалік почувся звук, схожий на шелест кущів. Може, це був вітер або якась лісова живність, якої в тутешньому лісі водилося вдосталь, однак ризикувати мисливцям явно не варто було...

- Чорт... - скривився Кліффорд. - Тихіше...

Усі мисливці застигли на місці, кинувши смолоскипи на землю. Ті, лежачи, освітлювали простір навколо. Потім мисливці різко оголили мечі й завмерли, чекаючи нападу...

Було тихо... На мить уся живність у лісі немов вимерла. Чувся лише шелест листя, що роздувається вітром...

Як раптом, назустріч мисливцям вийшов... Лісовий заєць. Він постав прямо перед ними, піднявши лапи догори, застиг як укопаний, злякано глянув на мисливців, а потім, притиснувши вуха, поскакав назад углиб лісу.

- Чорт... - сказав Фоллар. - Я боявся, що з кущів вискочить якась чергова тварюка!

- Що, злякався невинного зайця, Фоллар? - усміхнувся Джилліан.

- Та ні за що на світі! - вигукнув Фоллар. - Хоча, знаючи наше везіння, цей заєць міг цілком виявитися перевертнем і нас усіх тут зараз зжерти!

- Хах, мабуть, ти маєш рацію, - продовжуючи посміхатися, відповів Джилліан.

- Годі базікати вже, - встряв Кліффорд. - Ви своєю балаканиною тільки зайву увагу до нас привертаєте, а вона нам тут зараз явно не потрібна.