Ніна Воскресенська - Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська

моя приятелька, - мовила Наталка до Мапи. - Вона щойно врятувала і мене, і вас, попередила про небезпеку. Тому я вирішила: ми зійдемо з дороги!

Якби дівчинка могла читати чужі думки чи бодай звернула увагу на те, як в очах Хвилі спалахнули недобрі вогники, коли Наталка завагалася, - може, вона б і не піддалася на вмовляння Улюбленої Хвилини королеви. Бо саме в цю мить Хвиля вирішила поки що не казати дівчинці про долю її брата, а заманити її в пастку, щоб заслужити ще одну подяку Її Величності.

- Ми не лише уникнемо засідки на дорозі, але й швидше потрапимо до палацу, - щебетала вона. – Вір мені! Я не підведу!

Хвиля схопила Наталку за руку, засміялася й повела Бездоріжжям.

Вони йшли і йшли, а полям та лукам не було ні кінця ні краю. Як Наталка не вдивлялася в горизонт, сподіваючись, що ось-ось там з’являться обриси палацу, але все марно. Дівчинка дуже стомилася.

Аж раптом Хвиля смикнула її за рукав.

- Поглянь, - сказала вона, - онде сидить Метелик бажань! Хочеш його спіймати?

Наталка глянула туди, куди показувала Хвиля, і побачила на ромашці гарнюсінького метелика. Але вона була занадто втомленою, щоб за ним ганятися.

- Іншим разом. Ми ж поспішаємо, - сказала вона.

Хвиля засміялася:

- Відразу видно, що ти нічого не знаєш про нашу країну. Тобі дуже пощастило: кожен мешканець країни Часу мріє впіймати цього метелика, але щастя побачити його випадає дуже небагатьом. Ось як тобі зараз.

- Що ти маєш на увазі?

- Дурненька! Це ж Метелик БАЖАНЬ – упіймай його, і будь-яке твоє бажання здійсниться! Зрозуміла?

Наталчину втому мов рукою зняло. Вона підхопилася й побігла за Метеликом.

- Стій! - навздогін закричала їй Хвиля. - Я хоча б годинника потримаю...

Наталка глянула на Хвилю із вдячністю: оце справжня подруга! Вона віддала чарівного годинника, якого досі тримала в руках, і гайнула наздоганяти Метелика, який із ромашки перелетів на чорнобривця, а далі на троянду і полетів, полетів...

Наталка не могла сказати, як довго вона ганялася за Метеликом, але врешті-решт упала, знесилена.

- Я його не наздогнала, - заплакала вона. – Він був зовсім поруч...

Дівчинці стало дуже сумно через марно згаяний час.

- Не журися, - раптом почула вона чийсь голос зовсім близько. Підвела очі й побачила, що Метелик сидить зовсім поруч на сірому камені. - Можеш вважати, що ти мене спіймала. Хочеш фото на згадку?

- Не хочу, - схлипнула Наталка. Вона ще не вірила своєму щастю. - Я хочу, щоб ти виконав моє бажання...

Дівчинка не договорила. Метелик затупав ніжками й закричав:

- Чи ви подуріли? Хто тобі сказав, що я виконую бажання?

- Хвиля!

- Зрозуміло. Насправді я звусь Метеликом невиконаних бажань, але підступна королева Хаосу розповсюджує про мене неправдиві чутки. А все для того, щоб ні я, ні інші мешканці країни Часу не мали й хвилини спокою. А тепер слухай мене, дівчинко, і запам’ятовуй, що скажу. А скажу я дуже корисну річ: ніколи не сподівайся, що хтось прийде й за тебе щось зробить! Здобувай усе власного працею!

Після цього Метелик змахнув крильцями й полетів. Наталка озирнулася. Хвилі ніде не було. Вона зникла разом із чарівним годинником. Дівчинка гірко заплакала. Лише тепер вона зрозуміла, що втратила чарівного годинника, не знає, що сталося з її молодшим братом, та ще й опинилась казна-де! Замість полів і луків перед нею височіли зловісні гори.

- Мов шипи на спинах драконів... – мовила дівчинка.

- Тут хтось згадав про драконів? - наполохано визирнув із кишені Годинник.

- Та не драконів, а Драконові гори! – уточнила Мапа, - хоча в Драконових горах зазвичай водяться дракони. - Мапа багатозначно глянула на Наталку: - А мені можна не боятися. Я ніколи не чула, щоб який-небудь дракон спокусився таким шматтям старого паперу, як я. Проте пообідати маленькою неслухняною дівчинкою жоден дракон не відмовиться!

Мапа відвернулася. Певно, цього разу вона розгнівалася не на жарт. Годинник тихенько щипнув Наталку за руку: нумо, вибачся!

- Вибачте мені, пані Мапо, - жалібним голосом почала дівчинка. - Ніколи більше я так не чинитиму. Слово честі, пані Мапо, віднині завжди слухатимуся вас.

Мапа ледь повернула голову:

- Слово честі?

- Так!

- Гаразд, вибачу тобі. Але це вже востаннє!

- Звісно! - зраділа Наталка. - До речі, пані Мапо, я не думаю, що в цих горах водяться дракони. їх могли так назвати через он ту гору.

- Справді, - мовила Мапа, - ця гора схожа на сонного дракона.

Несподівано Годинник затремтів од хвилювання:

- Чорна гора, схожа на сонного дракона. О, тільки не це! Не хотів би засмучувати вас, але в цих горах напевне водяться дракони. Принаймні один з них. Це Дракон, який поглинає час!

- Ох, любий мій Годиннику, - з очевидним полегшенням мовила Мапа. - Не раджу вам на ніч читати страшні казки. Як вам таке могло спасти на думку! Драконів, які поглинають час, узагалі не існує!

- Але ж він перед нами, - і Годинник оповів давню легенду.

«Колись, дуже давно, в цих горах мешкав величезний лихий Дракон. Казали, що він жив тут споконвіку. Але в ті часи всі уникали Бездоріжжя, тому й не відали про нього. Ті з мешканців країни Часу, хто побачив його, назавжди зникали.

Та настав день, коли драконові набридло полювати на випадкових блукальців, які збилися з дороги. Він заявив: «Я тут наймогутніший. Про це мають знати всі!»

І Дракон полетів до палацу Володаря Часу.

Мешканці палацу, навіть сам Володар Часу, не на жарт злякалися, коли побачили на майдані величезне чорне чудовисько. Володар Часу запитав Дракона, хто він такий і що йому треба.

- Я великий і могутній Дракон, - відповів прибулець. - Я хочу, аби щодня до мене в гори приводили кількох мешканців країни Часу. Інакше я зруйную всі ваші міста і з’їм усіх жителів.

Що було робити? Володар Часу велів щодня кільком мешканцям міста Забуття або міста Спогадів рушати в Драконові гори. «Доведеться жертвувати минулим. Так ми порятуємо сучасне і майбутнє», - сказав він. Відтоді цього дракона почали називати Драконом, який поглинає час. Мабуть, саме через це ніхто по-справжньому не знає давньої історії. Все, про що знають люди, - уламки спогадів мешканців країни Часу, яким поталанило уникнути драконової пащі.

Але Володар Часу не втрачав