Ніна Воскресенська - Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська

Моб закопилив губи:

- Вона не знає всіх моїх можливостей. А коли дізнається, відразу візьме жити до палацу.

- Гляди, гляди, - Петрик зрозумів, що марно витрачає час. Моб не хотів нічого слухати. Хлопчик перестав звертати увагу на його бурмотіння й узявся вкотре обстежувати стіни: може, десь знайдеться бодай якась зачіпка або натяк на вихід. Але стіни були вологими й гладкими - жодної дірочки чи тріщини.

Раптом страшенний гуркіт змусив склепіння кімнати здригнутися. Двері розчинилися, вартові увірвалися до в’язниці, схопили Петрика й Моба і поволокли довгим коридором нагору.

- Втеча! Втеча! - лунало підземеллям. – Дівчинка зникла! Годинник зник!

Глянувши на перелякані обличчя охоронців, Петрик зрозумів: трапилося щось дуже важливе. У глибині душі він сподівався, що це важливе безпосередньо стосується його або сестри.

Хлопчикові не довелося довго грати у здогадки, бо сама королева Хаосу вибігла назустріч вартовим, схопила Петрика за комір і почала трусити, як грушу.

- Куди вони могли піти? Кажи! Не скажеш? То я зітру тебе на порох!

Петрик мовчав. По-перше, він міг лише здогадуватися, що сталося з Наталкою відколи він загубив її біля мосту, а по-друге, навіть якби він щось і знав, однаково нічого б не сказав цій поганій королеві...

Хлопчик зціпив зуби.

- Вельможна пані, - раптом почув він улесливий Мобів голос. - Я радий прислужитися вам у скрутну хвилину. Я розповім усе, що знаю...

- А що ти знаєш? - королева пильно на нього подивилася.

- Майже нічого... Але я можу розважити Вашу Величність! У мене є гарні мелодії, ігри, інтернет - усе, чого забажає душа! - хвалився Моб.

- Нам не до розваг! - вона відкинула надокучливу істоту ногою.

Моб упав, але швидко підхопився:

- У мене є план, як спіймати Наталку, - випалив він.

Королева повернула до нього голову:

- Кажи!

- Вона неодмінно повернеться по свого брата, якщо дізнається, що йому тут непереливки... Треба лише, щоб хтось їй про це повідомив...

Королева усміхнулася. Справді, навіщо ганятися за дівчинкою по всьому королівству, якщо можна просто заманити її куди слід.

- Я бачу, ти справді можеш бути корисним, - сказала королева.

- Радий прислужитися Вашій Величності, - розцвів Моб.

- Зрадник! - проказав Петрик. Він поклявся, що обов’язково розкаже мамі про все, що тут сталося. Недарма мама хотіла позбутися цього телефона - постійно скаржилася, що він ненадійний.

Королева поманила Моба, підчепила його тонким пальцем із довгим нігтем.

- Ти можеш бути дуже, дуже корисним! - заворкотіла вона. - А-а-а! Що це? - раптом відкинула телефон у дальній куток. - Годинник? Знову мені підсунули годинника! Охороно! Викиньте його негайно звідси!

Аж тут Моб згадав, що на його дисплеї висвічувався час. Яка недбалість! Він забув вимкнути цю функцію! Моба огорнув такий великий смуток, що він...розрядився.

Королева побачила, що Моб лежить без руху, від кинула його ногою й сказала:

- Так йому й треба! Нехай усі добре запам’ятають, що годинникам тут не місце!

- Не місце! Не місце! - підхопили охоронці.

Доки всі кричали, а королева ходила, задерши носа від пихи, Петрик непомітно підняв Моба й сховав у кишені.

- Викиньте його на смітник! А хлопця замкніть! - наказала королева й вийшла.

- На смітник! На смітник! - підхопили охоронці, але як не шукали, так Моба і не знайшли. Спересердя вони схопили Петрика й зачинили його в темній коморі.

Глава дев'ята, у якій Наталка потрапляє в Драконові гори

Наталка й досі не могла повірити, що впоралась із завданням. Хоча тепер, коли чарівний годинник був у неї в руках, а сонечко світило їм в очі, важко було в цьому сумніватися.

- Ти молодець! - зачаровано дивився на неї Годинник. - Тепер я буду всім розповідати, яка ти розумна дівчинка.

Він укотре згадував, як хвилювався, коли Наталка мало не помилилась і не написала замість «пів на шосту» - «пів на п’яту»! Але дівчинка своєчасно схаменулася й виправила помилку. Дзеркала зарипіли й відкрилися, і вони побачили схованку, в якій стояв чарівний годинник, і вихід. Це була хвилина Наталчиного тріумфу, яку спокійно не могла пережити лише Мапа.

- Так, вибралися ми із замку королеви, то й що? Однаково потрапили на Бездоріжжя. Куди йти? Га? Не знаєте? І я не знаю... - бурчала вона всю дорогу.

Ні Наталка, ні Годинник і справді не знали, куди йти, але раптом удалині дівчинка побачила знайому постать. Це була Хвиля. Її сукенку в горошок можна було впізнати, мабуть, за кілометр!

Хвиля була дуже схвильована:

- Наталко, я втекла із Замку, щоб попередити тебе: Її Величність вислала погоню. Сторожа влаштувала засідку. Там, на узбіччі, вони чекають на тебе.

- Ось хто нам покаже дорогу! - зраділа Наталка.

Мапа схопилася за голову:

- І думати про це не смій! Краще нам розвернутися й чкурнути щодуху в протилежному напрямку. Це ж Улюблена Хвилина королеви!

Наталка завагалась. Можливо, вона цього разу й дослухалась би до поради Мапи, але Хвиля зазирнула їй в очі й віддано сказала:

- Я така щаслива, що знайшла тебе...

- Звісно, - єхидно вставила Мапа. - Інакше б ти не виконала наказу королеви.

- Пані Мапо... - насупив брови Годинник. - Може, вона щиро хоче допомогти.

- Не вірю.

- А я вірю, - втрутилася Наталка. - Людям треба вірити. Так мені мама говорила.

Мапа махнула рукою, мовляв, робіть, що знаєте, я вас попередила, і сховалася в кишені.

Наталка замислилася. Якщо на дорозі влаштовано засідку, як же дійти до палацу Володаря Часу? Невже знову доведеться брести Бездоріжжям?

- Що ж нам робити, Хвилю? Якщо ми зійдемо з дороги, нам не дістатися до палацу!

- Наталко, щодо цього не варто хвилюватися. Я проведу вас. Я знаю Бездоріжжя, як свої п’ять пальців.

- Хвилю, ти - справжня подруга! – розчулилася дівчинка. - Вибач, що раніше недобре про тебе думала.

Мапа не всиділа в кишені й знову висунулася.

- Наталко, кого ти слухаєш? - сказала вона. - Це ж найнечемніша, найпідступніша хвилина в країні Часу. Невже ти знехтуєш моїми порадами й підеш за нею?

На мить обличчя Хвилі спохмурніло, але невдовзі знову стало привітним.

- Я дивуюся, - сказала вона. - Ти, Наталко, така розумна дівчинка, а дозволяєш цьому старому паперовому шматтю собою командувати!

- Хвиля -