Ніна Воскресенська - Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська

Наталка вагалася. Вона вже ладна була занурити пальця у вазочку з морозивом, як раптом двері з гуркотом розчинилися, і на порозі з’явилася сама королева Хаосу.

Щойно Хвиля глянула на свою господиню, як одразу зрозуміла, що та зла, мов сто чортів. Королева мало не з порогу жбурнула в Хвилю кросівкою:

- Навіщо ти привела сюди цю дівчинку?! Вона зрадниця! Я не хочу її більше бачити! - закричала вона.

Хвиля кліпала очима й дурнувато усміхалася.

- Ваша Величносте, - спробувала заперечити вона. - Хіба не ви казали, що ця дівка вам добряче прислужилася, подарувавши чарівного годинника?

Королева насупила брови:

- То було вчора, а сьогодні біля свого замку я впіймала шпигунів. Це був твій брат, Наталко. А з ним якась невідома істота, яка назвалася Мобом.

- Петрусь тут, - заплескала в долоні Наталка. - Але він узяв без дозволу мамин мобільний телефон. Ой, що буде..

Хвиля зиркнула на дівчину спідлоба.

- Мало того, щойно я ледь не перечепилася ось об це! - Королева дістала з-за спини золоту клітку, в яких зазвичай тримають пташок.

У клітці сидів сумний Годинник. Наталка автоматично засунула руку в кишеню. Кишеня була порожньою.

- Отже, годинник твій, - сердито сказала королева. - Я так і знала. Невже тобі невідомо, що в королівстві Хаосу годинникам заборонено з'являтися під страхом смерті?

Наталка знітилася: вона справді цього не знала.

- Мене це не обходить, - відрізала королева. - Хвилю, прослідкуй, щоб цю компанію доправили у найглибше підземелля замку. Зараз я маю невідкладні справи, а завтра вирішу, що з ними робити. Іржа давно мене просила доправити їй годинничка при нагоді...

Глава восьма, в якій Годинник розповідає про таємницю королеви Хаосу

Наталка обережно вийняла Годинника з клітки. Він лежав на її долоні й стогнав:

- Невже я ще живий? Я так перехвилювався! Я зупинюся, таки зупинюся!

Аж тут із кишені виповзла Мапа.

- Ага, - мовила вона. - Ми знову в підземеллі. Цього треба було чекати. Я завжди казала: не варто зв’язуватися з Годинником! Куди йому до мене, Мапи. Сиджу тихенько й не випадаю з кишені!

- Мапо, люба Мапо, не гнівайся, - почав благати Годинник. - Я у всьому винен. Це через мою цікавість і Наталчине падіння. Краще підкажи, чи є вихід із цієї темниці?

- Вихід? - перепитала Мапа. - Ви тільки подивіться на цього нахабу! Я працюю без відпочинку, щоб вивести нас на велику дорогу, а він лише все псує. Ні, вони обоє все псують... А тепер: «Мапо, люба, порятуй!» - Мапа закопилила губу й відвернулася. Але лише на хвилинку. - Гаразд, умовили. Вихід тут, звичайно, є. Треба стати посередині й добряче тупнути. А-а-а! Дівчинко, знову ти не дослухала! Тупати треба, якщо хочеш потрапити в дзеркальну кімнату, а вихід назовні - ліворуч від східців. А-а-а!

Вони сковзали вниз вузьким жолобом, доки не потрапили в абсолютно круглу кімнату. Всі її стіни, підлога й стеля були дзеркалами.

- А ось як вибратися із дзеркальної кімнати, я не знаю, - підсумувала Мапа.

Наталка її вже не слухала. Вона розгублено озиралася й мало не плакала: Петрик загубився, а вони замість того, щоб його шукати, замкнені у дзеркальній пастці!

Лише Годинник не занепадав духом. Навпаки, він радісно стрибав по кімнаті й щось весело бурмотів собі під ніс. Мапа не стрималася.

- Друзі пізнаються в біді, - скривилась вона. – Ми ускочили в халепу, а він радіє...

- Ви не розумієте, - схвильовано сказав Годинник. - Це не пастка. Це наші ключі до порятунку! Від коли я випав із Наталчиної кишені, я встиг трошки поблукати будинком і... підслухати, як королева говорила сама до себе: «Я скоро стану наймогутнішою в країні Часу. Нарешті чарівний годинник потрапив мені до рук, тепер залишається лише поцупити ключ у Володаря Часу і його завести. Я вже підіслала в палац своїх шпигунів. Скоро жаданий ключ буде в мене. А поки що чарівний годинник почекає в надійному місці - у дзеркальній кімнаті. Про її існування знаю лише я!» - Потім вона засміялася й закружляла по кімнаті.

Мапа зиркнула на Годинника спідлоба: «Тепер він буде героєм дня, а на мене ніхто не звертатиме уваги». Вона вимушена була з цим змиритися і лише гордо зауважила:

- Я теж знаю про існування дзеркальної кімнати!

- Але ти не знала, що тут сховано чарівного годинника, - вигукнула Наталка. - Годинничку, нумо пригадай, може, королева щось казала про те, як його дістати?

- Про це не турбуйся, - усміхнувся Годинник. - Щойно ми розгадаємо шифр, як дзеркала відчиняться.

- Який шифр?

- Бачите, в дзеркалах відображаються годинники. Якщо правильно визначити час, який вони показують, і записати його на дзеркалі, спрацює потайний замок!

- Чудово! - заплескала в долоні Наталка. - Хто це має зробити? Мапа?

Мапа перелякано глянула на дівчинку. Хоч вона й прожила в країні Часу все життя, але не мала жодного уявлення про те, як визначати час.

- Ні, - сказав Годинник, - не Мапа, а той, хто віддав чарівного годинника королеві...

Наталка позадкувала.

- Я можу не впоратися...

- Мусиш ризикнути. Ми маємо забрати чарівного годинника, доки королева не накоїла лиха. І пам’ятай: одна помилка - і ми залишимося тут назавжди, - попередив Годинник. - Подивися на мене уважно й запам’ятай, котра година. Я буду стояти поруч із тобою, коли ти розв’язуватимеш цю задачу. Можливо, це тобі допоможе.

Наталка рушила до першого дзеркала. Якщо ви, друзі, хочете себе перевірити, спробуйте виконати завдання разом із Наталкою.

Моб стояв посеред брудної кімнати підземелля й репетирував:

- Ваша Величносте! Я радий прислужитися вам як ваш...

- Підлабузник!

Петрик уже кілька годин спостерігав за ним і лише хитав головою: це ж треба так себе не поважати. Хто б міг подумати, що мобільні телефони - такі ниці створіння! Тільки про власну шкуру й думають.

- Петрику, не жартуй так! - надувся Моб. - Її Величності не потрібні підлабузники, їй потрібні вірні слуги. А я створений для того, щоб служити...

- То служи моїй мамі. Як і раніше.

- Не можу. Твоєї мами тут-немає.

- То служи мені!

- Не хочу. Ти не забезпечиш мені належних умов утримання.

- Королева тобі їх забезпечить, - криво всміхнувся Петрик, -