Сергій Олексійович - Мої 18, Сергій Олексійович

Ми почали цілуватися прямо біля її під'їзду. Поцілунки її були колючі та холодні. Зовсім не такі, як у моєму сні. Але це були перші справжні поцілунки у моєму житті. Якщо звичайно не рахувати того мого сну з рудою дівчиною. Я досі не міг зрозуміти чи було це зі мною наяву, чи це все мені наснилося.

Ми довго обіймалися і цілувалися просто на вулиці. Якраз в тому місці де над нами висів яскравий ліхтар. І ми кружляли під ним, наче два метелики в дивному любовному танці.

Ошалів від її пристрасних поцілунків я все ближче і ближче притискав дівчину до себе. Ніка не чинила опір, а лише закинувши руки мені за плечі наполегливо цілувала мене в обличчя.

- Ай, — скрикнула вона, коли я, мабуть, дуже тісно притиснув я до себе. - Нога. - Ніка скривилась від різкого болю.

- Вибач. Вибач. - Я миттєво відсунувся, але вона продовжувала міцно триматися за мене.

- Пішли до мене, — міцно тримаючи мене за руку, потягла Ніка мене за собою темними сходами. Ми повільно піднялися на другий поверх. Ніка відчинила двері та не вмикаючи світла затягнула мене в коридор. Стукнули вхідні двері. Вона знову притулилася до мене своїм струнким дівочим тілом. Ми цілувалися в тісному коридорі, не помічаючи ні часу, ні втоми.

Ніка була у довгій спідниці та футболці. Та й на ній не було бюстгальтера. Але вона постійно прибирала мої руки, коли я намагався зробити щось сміливіше, ніж просто її обіймати.

Не знаю скільки все це тривало часу, але вона врешті-решт відсторонилася від мене і сказала.

- Вибач, у мене болить нога. Мені треба піти прилягти. І ще вибач, що продовження не буде. У мене є принципи. Ти мені подобаєшся, але я зазвичай першого вечора з хлопчиками в ліжко не лягаю.

Я нічого не мав проти. Не буду ж я  їй розповідати, що вона моя перша дівчина. Щоб ось так все серйозно.

Потім ми пили на кухні чай і говорили про все на світі. Мені здавалося, що я зустрів у перше за свої сімнадцять років, дівчину, про яку так довго мріяв.
У нас виявилося стільки з нею спільного.
Ніка була якась тільки сумна та я думав, що все це через її ногу.

- Я тобі дуже подобаюся? - Запитала вона поклавши свою долоню на мою.

– Дуже. – Відповів їй я.

Вона про щось довго мовчала. І потім зненацька заплакала. І пригорнулася до мене. Я не знав, що мені треба робити.

- Вибач. Я така погана, а ти такий добрий. - Почала вона знову торкатися мого волосся. Дивилася мені у вічі. І чимось сумно посміхалася.

- Обійми мене. Давай просто посидимо поруч, — попросила вона мене і ми так і просиділи з нею до самого світанку. Вона заснула у мене на руках.

Я спершу не знав, що робити. Але за вікном уже світало і я знав, що мої сестрички будуть про мене хвилюватися.
І я пішов від неї майже на світанку. Але перед тим, як піти поклав її голову на подушку, вкрив її ковдрою і тоді вже пішов додому. Сестри ще солодко спали і я тоді теж роздягся і ліг у своє ліжко і навіть не помітив, як я заснув: задоволений і щасливий.