Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

– Товмач це не тільки перекладач, але й перемовник, – обережно зазначив отець Мирослав. – Враховуючи, що ані Кіш, ані тамошні козаки, вас не дуже люблять… – літній чоловік невпевнено затягнувся, дивлячись в очі Вишневецького.

Він погано бачив ті очі. І через свій вік, і через ту, улюблену гетьманом, напівтемряву.

Похмура атмосфера кабінету допомагала вовкулаці досягати приємного ефекту на відвідувачів – ті знаходилися в напівтемряві, а їх прекрасно бачила надприродна істота. І що ще жахливе могло ховатися у темряві цього приміщення?

Наприклад, за спиною?

– …думаю, що саме для цього він і приїхав, – впевнено закінчив митрополит.

Зараз цей ефект кабінету слабко впливав на двох відвідувачів гетьмана, бо за спиною митрополита була ціла система корисних гетьману інформаторів, а за спиною генерального обозного гори трупів, та віддана армія.

Гетьман, Єрмак Вишневецький, незадоволено видихнув.

– Звучить логічно, – погодився він. – Проте, чи є у цьому сенс? Я тримаю свою старшину, та й решту незадоволених, у тісних руках. Ти ж пам’ятаєш нещодавній протест? Вийшли протестувати, але розігнав. Навіть вбивати нікого не прийшлося. Слабаки. Тож вони не підуть проти мене. Ніхто, – впевнено сказав гетьман.

– Так, пане, – митрополит награно радісно кивнув.

Проте за кілька секунд він посерйознішав, і сказав:

– Але, Орлик поважний вкраїнець. Він герой визвольної війни, відомий курінний отаман, а потім ще й на посаді товмача доскочив слави, укладаючи домовленості із сусідніми країнами. Він неабияка людина. Якщо він спробує підбурювати проти вас, наша старшина, я впевнений, не схилиться до його пропозицій… у переважній своїй більшості. Але простий люд, та опозиційні верховоди серед багачів і містян… – релігійний лідер важко здихнув, – вони можуть дослухатися до Орлика. І за його старі заслуги, і завдяки його талантам перемовника… і просто з бажання здихатися вас, пане, – проникливо сказав митрополит.

Він замовчав, дивлячись на гетьмана із питанням у погляді.

Вишневецький коротко і зло хмикнув, признаючи, що із цією загрозою потрібно щось робити. Тож потужної міці людина задумливо нахилила голову і повільно відкинулася на спинку крісла. А погляд гетьмана загубився десь перед ним.

Взагалі, багато хто вважає саме гетьмана винним у роз’єднаності вкраїнців. У сенсі, не Вишневецького, а першого гетьмана. Того хто й досі є кумиром мільйонів вкраїнців.

Гетьмана-визволителя.

Володимир Хмельницький легенда. Людина, що до війни була просто дрібним шляхтичем. Перед нею ж він приїхав на Січ із загарбаної частини Вкраїни, та умовив козаків на визвольну війну. А коли вільні козаки допомогли вибороти незалежність, гетьман спробував утворити з Гетьманщини королівство з собою на чолі. Його плани зазнали поразки, проте й омріяного возз’єднання не відбулося. Не відбулося зокрема і при наступних гетьманах, бо гетьманці не бажали проводити демократичних реформ, а без них возз’єднуватися не бажала Січ. Усі бажали возз’єднання, але ніхто нічого не робив, тільки гарчали від незадоволення один на одного.

Вишневецький легенько загарчав. Він прагнув мирного об’єднання з Січчю, тож усіляко задобрював їхню верхівку. Проте дипломатичним шляхом поразки зазнав і сам Хмельницький. Тож, нащо намагатися іти цим складним шляхом, якщо гетьман-вовкулака спроможний спробувати піти іншим? Шляхом погроз, або, навіть…

Вовкулака зціпив зуби від злості – чому не йти іншим шляхом?! Та тому, що лихийці вже намагалися йти шляхом агресії. І коли імперія, зі всіма своїми песиголовцями, захопили увесь півострів Русь, то зрештою вона викопала канал. Загарбники вирішили зробити Русь островом, тільки б відгородитися від кінних нападів козаків. Молода імперія сама обмежила себе в завоюваннях на захід, по суші, переорієнтувавшись на схід, через моря… тільки б не зв’язуватися із січовиками. Тож чи вартує Вишневецькому…

Несподівано вовкулака нахмурився, а погляд його зараз людських очей набув свідомості. Він кілька разів кліпнув очима, і розчепив зуби… та провів покривавленим язиком по тільки що прокушеній губі.

Раптом Єрмак посміхнувся. Спочатку один раз, а потім удруге – більш хижо та широко; так, що губи розійшлися, та стало видно кров у роті вовкулаки, що скалився з напівтьми.

– Що робити у цій ситуації? – спитав гетьман. – Просто треба не дати Пилипу підбурювати – треба його вбити.

Митрополит, що мов зачарований дивився у рот вовкулаки, після пропозиції вбити товмача легенько здригнувся.

– Орлик прибуде як посол, – сипло зазначив він. Після чого коротко відкашлявся, та поспішно продовжив: – Вбивство дипломатичної особи погано вплине на нашу репутацію, пане.

– Тоді треба вбити його офіційно – викликати на виправу.

Єрмак знов знизав плечима, знов хижо посміхнувшись.

– І ще, – додав він, – все ж таки достеменно не відомо, чи буде він діяти проти мене. Тому треба йому дати поспілкуватися з незадоволеними. Якраз до званого вечора, та частково під час нього. Хай пожаліються йому. І, якщо він насправді буде на щось підбурювати їх… – вовкулака з легкою усмішкою на вустах покивав своїм вигадкам, – то там його треба викликати на виправу, і там же й вбити. При всіх. Хай ці всі незадоволені розуміють, чим їм може вартувати їхня незадоволеність. Та й Кіш страх втратив, – чоловік похитав головою. – Ти зрозумів свою задачу? – спитав гетьман у підлеглого.