Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Тимофій

Кабінет здавався задушливим, хоча вікна були відчинені навстіж. На великому екрані ноутбука знову і знову крутився той самий фрагмент відео з учорашньої "мистецької акції". Ера, її обличчя палало гнівом, її голос звучав твердо та звинувачувально, її слова різали гостріше за скальпель.
Поруч сидів Ігор, його обличчя було похмурішим за грозову хмару. Він мовчки дивився на екран, але я відчував його напругу кожною клітинкою свого тіла.
Нарешті Ігор не витримав.
— Якого біса, Тимофію? Якого чорта ти в це вплутався? Я ж тебе попереджав! Казав, що це все закінчиться погано!
Його голос був сповнений розчарування та гніву. Я не міг його звинувачувати. Він мав рацію. Він бачив на кілька кроків вперед, а я… я піддався якомусь незрозумілому пориву, зачарований бунтарським духом цієї дівчини.
Я відвів погляд від екрана, намагаючись зібратися з думками.
— Я думав… я хотів як краще. Підтримати ініціативу молоді, показати, що компанія не байдужа до думки громади…
— "Не байдужа"? Тимофію, вона тебе просто рознесла на шматки перед усіма камерами! Про яку "не байдужість" ти говориш? Акції компанії вже впали на кілька відсотків! Інвестори телефонують, скасовують зустрічі! Ти розумієш, який це удар по репутації?
Ігор жестикулював, його голос зривався на крик. Він був у розпачі, і я його розумів. Усе, над чим ми працювали роками, опинилося під загрозою через мою необдуману витівку.
— Я знаю, Ігорю, — тихо відповів я. — Я все зіпсував.
— "Зіпсував"? Це м'яко сказано! Ти зруйнував усе! І заради чого? Заради якоїсь студентки, яка просто використала тебе у своїй грі?
— Вона не грала, Ігорю, — заперечив я. — Вона була щирою у своєму обуренні. А я… я повівся як лицемір.
— Лицемір? Та ти просто ідіот! — Ігор схопився з місця, нервово ходячи по кабінету. — Ти – Ординський Тимофій Олександрович! Впливовий бізнесмен! А повівся як закоханий хлопчисько, який втратив голову через красиві очі!
Його слова влучили в самісіньке серце. Можливо, він мав рацію. Можливо, я дійсно повівся нерозважливо. Але в той момент, коли я дивився на Еру, яка з таким запалом захищала свій парк, я відчув щось таке, чого давно не відчував – справжню причетність, бажання зробити щось важливе.
— Що тепер робити? — запитав Ігор, зупиняючись переді мною. — Як ми будемо вигрібати з цього лайна?
Я знову подивився на екран ноутбука. На обличчя Ери, сповнене рішучості та гніву.
— Я думаю… я повинен з нею поговорити.
Ігор здивовано витріщився на мене.
— Поговорити? Після всього, що вона наговорила? Ти справді думаєш, що вона захоче тебе бачити?
— Я повинен спробувати, — твердо відповів я. — Я повинен пояснити їй… все. І, можливо… спробувати залагодити цю ситуацію. Не лише заради компанії, а й заради неї. І заради того парку.
Ігор лише махнув рукою, безсило опустившись на крісло.
— Роби що хочеш, Тимофію. Але пам'ятай, я тебе попереджав.
Я закрив ноутбук. Він мав рацію. Але я не міг просто сидіти склавши руки. Я сам заварив цю кашу, і тепер я повинен був її розхльобувати. І почати я вирішив з Ери. З тієї дівчини, яка одним поцілунком і однією пристрасною промовою перевернула моє життя з ніг на голову.