Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Ніч знову опустилася на місто, і десь серед уламків покинутого храму стояв той, кого вони знали лише як «незнайомця». Його справжнє ім’я було поховане під шарами брехні, але сьогодні тіні самі нашіптували спогади.

“Ти пам’ятаєш, ким був, Еріане?” — пролунав у голові голос, який він давно намагався забути.
“Ти був захисником, а став руйнівником.”

Еріан стиснув кулаки. Його погляд ковзав по кам’яних плитах, де досі було видно старі написи — символи давнього ордену, якому він колись належав. Він заплющив очі, і перед ним постала вона — дівчина з золотим волоссям, сміх якої колись освітлював його темний світ.

— Аріель… — прошепотів він, торкаючись пальцями срібного медальйона на шиї.

Вони були разом. Багато років тому. Його місія тоді полягала в тому, щоб захищати таких, як Аліна, — носіїв дару. Але одного разу він не встиг. І заплатив за це. Аріель загинула, а з нею — його віра.

“Ти присягнувся, що більше не віриш у їхню силу. Ти хотів зламати їх усіх.” — шепотіли тіні.

— Замовкніть! — вигукнув Еріан, вдаряючи кулаком по стіні. Камінь тріснув, але біль не стих.

---

Він згадав, як стояв перед Радою — очима, сповненими сліз, голосом, що благав про прощення. Але його вигнали. І тоді він зрозумів: світ, який він хотів рятувати, не вартий цього.

З того часу він шукав носіїв дару. Не щоб захистити — щоб випробувати. Щоб довести собі й світові: вони слабкі, вони не здатні змінити нічого.

Але Аліна… Вона була іншою. Її сила народжувалась не з гордині, а з любові. З потреби об’єднувати, а не руйнувати. І це лякало його більше, ніж будь-яка зброя.

---

— Еріане, — почув він голос позаду.

Він повільно розвернувся. На порозі храму стояла висока постать у сірому плащі — колишній друг, Талір.

— Ти й справді хочеш знищити її? — спитав Талір, з сумом дивлячись на нього. — Ти бачив, що вона особлива.

Еріан на мить заплющив очі.

— Я хочу знищити в собі віру, Таліре. Вона — останній випробувальний камінь. Якщо вона зламається, я нарешті знайду спокій.

Талір зітхнув.

— А якщо ні?

Еріан посміхнувся, але в цій посмішці було більше болю, ніж радості.

— Тоді, можливо, я згадаю, ким був.

---

Тим часом Аліна, сидячи біля багаття, розповідала Віталію та Ітану свої сни — сни, в яких бачила чоловіка в тіні, який плаче під зорями.

— Він не просто ворог, — прошепотіла вона. — Він… зламаний. І я не впевнена, що наша перемога — це його поразка. Може, наша перемога — це його спасіння.

Віталій мовчав, стискаючи кулак, а Ітан нахилив голову.

— Будь обережна, Аліно. Навіть зламаний вовк кусає.

Але в її серці вже зароджувався інший план: не просто перемогти Еріана, а змусити його згадати, ким він був.

---

«Темрява почала шепотіти її ім’я. І вона вперше відчула — це не сон.»