Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Узрівши Івана, незнайомці навіть не зупинились, а продовжили йти як ні в чому не бувало, повністю перегороджуючи йому шлях до маяка і навіть не думаючи зійти з дороги, аби пропустити його. Кров забурлила в Іванових жилах. Він не збирався поступатися цим жіноподібним чоловікам у панталонах, тож продовжував спокійно йти вперед прямо посередині насипаного шляху. Рука його лягла на руків’я шаблі.

Наблизившись до Сірка майже впритул, один із незнайомців, високий та чорнявий, безцеремонно гаркнув:

- Геть з дороги, жебрак. Не бачиш хто перед тобою?

- Так, добре бачу четверо незграб у жіночих панталонах. – голосно відповів Сірко.

Незнайомці на мить вражено зупинились, явно не очікуючи від дивно вбраного чоловіка такого нахабства, а тоді метушливо витягли свої шпаги. Сірко, довго не думаючи, підняв над головою свою шаблюку та направив її на незнайомців.

- Овва! А тобі сміливості не бракує! – з неочікуваним захватом вигукнув той самий незнайомець, а тоді звернувся до своїх товаришів. – Панове, невже ми опустимось до якоїсь вуличної бійки з дивно одягненим дикуном у вовчій шкурі.

- Яким би сміливим він не був, а його варто провчити, аби навчився хороших манер. – гаркнув інший незнайомець, високий товстун з вплетеними косичками у волоссі. Такої зачіски на чоловікові Сірку більше ніде не доводилось бачити.

Третій, найстарший на вигляд, темноволосий незнайомець, мовчав і зберігав спокій, а четвертий – манірний з тонкими рисами обличчя, світлим волоссям та ріденькою короткою борідкою, на диво тонким голосом промовив:

-Усе в руках божих.

Сірко дивився на них з цікавістю, не відчуваючи страху. Не для того все життя провів він у боях з бусурманами, щоб нині відступити перед кількома незнайомцями у бабських панталонах. М’язи його напружились, рука міцно стиснула руків’я шаблі. А тоді заговорив найстарший із незнайомців:

- Гадаю, нам треба якось розійтися з цим добродієм. Дороги тут на всіх вистачить.

Цей виявився не лише найстаршим, а й найрозумнішим, подумав Іван, бо не розумів такого гонору, коли без явної на те причини мусив він уступати дорогу незнайомцям лишень через їхні бажання.

- Я не збираюся поступатися якомусь безродному жебраку у смердючій шкурі! – запально вигукнув товстун.

- Портосе, вгамуй свій норов, тут немає леді аби справляти на них враження. – відповів йому найстарший.

Сірко голосно розреготався, чим страшенно розгнівав товстуна. Той кинувся на нього, проте козак не втратив холоднокровності. Він дочекався слушної нагоди і підставив товстуну підніжку. Той перечепився і, не збавляючи швидкості тіла, покотився униз прямо в холодні води протоки Па-Де-Кале. Його товариші, одразу забувши про Сірка, кинулися йому на поміч. А козак тим часом вирішивши, що нині його хоробрість матиме неочікувані наслідки, швиденько ретирувався з насипного шляху, так не побачивши жаданий маяк.

Іншим разом, Іване, промовив він сам до себе, зараз є більш нагальніша справа – урятувати свою шкуру від розгніваних чоловіків у бабських панталонах.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість. напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))