Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Розділ 5. Мушкетери короля

Булонь – місто крикливе, різношерстне, населене не лише французами, а й англійськими нащадками, предки яких жили на цих землях справжніми господарями. Тож колориту тут не бракувало. Сірко із захватом любувався вузькими мощеними вуличками, суворими кам’яними вежами Бефруа, готичною церквою Святого Миколая. Проходячи повз цей величний храм, уклонився та поцілував хрест, що носив на шиї. На вході в трактири легковажні дівчата заманливо крутили спокусливими сідницями у мереживних панталонах (тьфу, як згадаю мушкетерів), та Іван не зважав на таке товариство, не по нутру доброму козакові купувати жіночі ласки.

До гарнізону запорожець дістався без пригод. Сутеніло. Пора до вечері йти. Іван відчув як кишки його грають козацький марш, особливо коли з польової кухні потягнуло свіжою бараниною. Проте не встиг він подумати про смачну вечерю, як перед ним нізвідки виріс гвардієць. Розмахуючи цією недолугою крислатою шапкою з пером, він повідомив, що на нього чекає де Летуф. Терміново.

А дідько б вас ухопив, нагодуєте ви мене сьогодні, бісові діти, чи ні. Проте ці лайливі думки Іван вголос не промовив, мовчки пішов услід за гвардійцем. Яким же було його здивування, коли в кабінеті Летуфа, окрім самого статного господаря, він узрів чотирьох незнайомців у бабських панталонах, з якими нещодавно мав нагоду стрітися по дорозі до маяка.

Незнайомці так само ошелешено розглядали Сірка.

Не помічаючи загального заціпеніння, Летуф урочисто заявив:

- Дозвольте відрекомендувати вам барона де Сіре, який милостиво прибув до нас аби допомогти завоювати Дюнкерк.

А тоді повернувся до онімілого Сірка і так само урочисто проговорив:

- Бароне, дозвольте відрекомендувати вам мушкетерів з особистої роти нашого короля. Це Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор д'Артаньян, командувач загоном мушкетерів, довірена особа Джуліо Мазаріні. – Летуф вказав на темноволосого чоловіка, який перший вимагав від Сірка зійти з дороги. Так от звідкіля цей гонор.

Тим часом командувач дюнкерським напрямком продовжив представляти мушкетерів. Другим він відрекомендував найстаршого, який виявився цілим графом, ім’я якого було не менш коротким, аніж у командира - Арман де Сіллеґ д'Атос д'Отвьєль граф де ля Фер. Товстун виявився бароном Портосом дю Валлон де Брасьє де П'єрфон, а жіноподібний з тонким голосом – генералом Товариства Ісуса,  священником Рене д'Ербле Арамісом.

Від цих довжелезних імен та титулів у Сірка запаморочилося в голові. Ніколи він цього не запам’ятає. Ще й їсти страшенно хотілося. Ось вона, справжня французька гостинність – до безпам’ятства перелічувати якусь непотрібну купу титулів та голосних імен, а натомість не дати людині й кусень хліба.

- Можна якось скоротити усі ці назви? – не приховуючи роздратування, промовив Сірко. Чи то від голоду чи від утоми, але йому страшенно набридли усі ці розшаркування, тож він продовжив. – Я все рівно ніколи цього не запам’ятаю. Мене ж називайте просто Сірко.

- Д'Артаньян. – здивованим голосом раптом подав голос командувач мушкетерів.

- Називай мене просто Атос, друже. – спокійно відповів цілий граф, легенько вклонившись.

- Портос. – пробурмотів товстун.

- Араміс до твоїх послуг, бароне. – піп-мушкетер вклонився в легкому реверансі. Ну точно як придворна фрейліна. – І пробач нас за холодну зустріч біля маяка.

- Ви мене теж пробачте. – відповів Сірко і додав. – Може, сходимо нарешті щось попоїмо, бо мої кишки вже козацький марш грають.

- Оце наша людина, одразу видно справжнього мушкетера. – голосно зареготав товстун. Пропозиція Сірка була йому явно до вподоби.

- Прийшов час найкращим воїнам об’єднатися заради спільної мети на благо Франції та світу. – з пафосом промовив Д'Артаньян.

 -Усі за всіх! – раптом гучно вигукнув Араміс.

- І всі за одного! – підхопили решта його товаришів.

- Ми сьогодні нарешті попоїмо? – почувся невдоволений голос Сірка.

****************

Вмостившись, нарешті, після смачної ситної вечері на теплій перині в окремих покоях, Іван намагався зібратися з думками. Події останніх днів були надто насиченими, надто багато вражень, незнайомої місцевості, чужинницької мови та людей. Усе навколо було не таким, к в милій Україні. Він сумував за своєю Матінкою, за її безкрайніми полями та бездонним чистим небом. Сумував за людьми, щирими та роботящими, мов ті бджоли. Не мали вони передиху та спочинку, проте не втрачали надію на зміни. І він, Іван Сірко, був однією з тих надій. Так, він не розумів нині свого призначення, бо єдине, що він знав до цього часу – це війна з клятими бусурманами, які робили жахливі набіги на українські землі, спустошували, грабували та забирали людей у неволю. І на усі ці безчинства король Речі Посполитої Владислав ІV Ваза дивився крізь пальці, час від часу надсилаючи у Крим ноту протесту, на яку з того боку не було жодної реакції. Польська Корона вважала, що хисткий мир краще будь-якої війни. Та Сірку такі твердження були не до вподоби. Він вважав своєю місією – рятувати нещасний український народ від людоловів.

Нині ж він лежав на пуховій перині у французькому маєтку. Йому, як шевельє, себто, людині високого походження, належало жити не як простому козакові у казармі з усіма солдатами, а в гідних умовах. Цього Сірко не розумів. Для нього подібне життя було неприпустимим. Звикаючи до перин, чоловік стає манірним та примхливим, як та пустоголова жінка. Який тоді із нього воїн? Не вспієш зогледітися як почнеш заводити собі такі коси як у цих жіноподібних французів. Ото сорому не оберешся як прибуде Ганжа з Чорнотою. Завтра ж переїду у казарму. Хоча на перинах так зручно спати. Такі сни, такі думки. Теплі та пухкі. Як ця перина…

Іван розплющив очі та оглядівся. Він лежав на сирій землі в якомусь темному закутку і ледь прийшов до тями. На небі світив Місяць, його тонкий край здавалось черкав бездонне чорне небо. Знову. Знову. Почалося. Але чому так несподівано? Що він зробив не так? Іван важко піднявся. Давненько не траплялося із ним такого. Він вважав, що приручив сутність усередині себе, але час від часу звір був сильнішим за нього. Іван обперся об стіну найближчого будинку. Його вирвало. Що він їв на вечерю? М'ясо? Багато м’яса. От же ненаситна утроба. Сказано ж було тобі добрим учителем Кріром – не будь поміж тими, що жлуктять вино та поміж тими, що м’ясо пожирають без міри, бо знайдеш ти там бідність голови і тіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍