Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Так людина ж, — ніяк не розумів він про що я. — Що вона може зробити? Пальчиком насварить? Я дорослий демон, мені вже за сотню років перевалило. Чого мені боятися...?

— Ну як знаєш, — спокійно здійняла брови угору, розуміючи, що якщо в істоти немає інстинкту самозбереження, то мої нотації не допоможуть. — Тільки мене попередь, щоб я встигла вийти вчасно... Пішла я спати, поки ви мене знову не покалічили.

— А я...?

— Ти зі мною хочеш чи що? — аж посміхнулася від такої нахабності.  — Твоя кімната нагорі. Роби, що хочеш, тільки не буди мене. І ти, Арченятко! Погризеш мені щось —  я тебе сама з'їм. Чув?

Пес здивовано підняв довжелезне біле вухо і повернув морду в бік. Його господар так само здійняв погляд на пса і погладив рукою за вушком, ніби заспокоюючи його. В його очах так і читалося:

 "Не переймайся, любий. Потім з'їсиш її, коли контракт закінчиться. Вона все одно не смачна"