Вівєн Хансен - Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен

Коли минула хвилина тиші, може менше, може більше, вона почала сама:

– Знаю, що це буває складно. Навіть не просто «буває». Відповідальність за всіх тут, щоденна праця з дітьми та дорослими, підйоми та спуски заради того, щоб вони спокійно жили… Відчуття постійного тиску та страху, що в один момент все це зникне.

Я кивнула, хоч і не до кінця розуміла, чи озвучувала вона мої, чи свої думки. А може, й думки всіх тих, хто брав участь у вилазках нагору та полюваннях, а не тільки тих, хто жив тут, внизу. Хоч я і не бачила обличчя Карли, те, як вона наступної миті стисла мою долоню, підказало, що вона підтримуючи усміхнулася.

– Те, як ти тримаєш мисливців на повідку заради нас, – вона продовжила, – не менш важко, ще й дуже небезпечно. Збрешу, якщо скажу, що всі ці роки не боялася за тебе. І що не боюся досі.

– Я теж боюся, – все ж видавила з себе ледь чутно від напруження в горлі. – Боюся повторити те ж саме…

Відчуття долоні на маківці зупинило мене від подальших слів, чому я була вдячна. З кожним погладжуванням Карли я відчувала, як вона ледь помітно зупиняється на притиснутих до голови вух. Це заспокоювало, але й мимоволі повертало в минуле. В ті моменти, коли так само сиділа біля Фелета та розповідала про своїх батьків та сестер. Різниця лише в тому, що тоді я була слабша. А ще не могла плакати.

– Я не знаю, що робити, – чесно зізналася, коли прийняла запрошення в обійми, і тепер її тепло та запах медикаментів огорнули мене з усіх сторін. – Таке відчуття, ніби тримаю все у своїх руках, але воно от-от вислизне. І якщо відпущу, впаду сама.

– Падай, – Карла прошепотіла у відповідь, – тебе є кому спіймати.

– Мгм… І щось таке, ніби якщо продовжу тримати, не помічу, як оступлюся. Якщо втрачу контроль, все піде коту під хвіст.

– Хіба ти недостатньо сплела сітки навколо них? – я відчула на потилиці її погляд. – Коли ти в останнє дивилася за тим хлопчам? Десять років вплинули на нього достатньо, щоб навіть за твоєї відсутності та нагадувань про твою силу над ним було достатньо для зменшення активності мисливців.

Я різко зітхнула. Не тільки тому, що Карла мала рацію, але й з іншої причини. В цей момент думки, від яких я бігла, знову сплили у пам’яті. Серед них були новини в торговому центрі, розмова з Маргарет, а після й з Нілом. Його прохання прийти й поговорити про те, що відбувається серед людей та мисливців, вже кілька днів висіло наді мною, мов густий туман. І навіть якщо я бігла від цих думок, все одно розмірковувала, що ж робити.

– Айро?

Схоже, я мовчала занадто довго, тому на стурбований тон Карли похитала головою. Відчуття необхідності підтримки поволі відступило, тому згодом Карла опустила руки та поглянула на мене вже серйозніше.

– Пам’ятаєте слова Ноя пів року тому?

– Так, – вона кивнула та поглянула на двері. – «Щось наближається».

– Людей це «щось» вже торкнулося. В новинах подеколи кажуть про чи то хвилю вірусу, чи щось подібне, але не звертають на це багато уваги. Східні та північні міста вже на карантині.

– І мисливці також до цього причетні, – здогадалася вона, і я кивнула.

– Ось чому їм не до нас. Я можу дізнатися більше, якщо піду на контакт з Нілом, – на обличчі Карли з’явилася відраза, на що я мимоволі усміхнулася, але потім стисла долоні від згадки причини його «запрошення». – Є шанс, що це Духи. Але я все ще думаю.

– Над чим?

– Над тим, чи не має нам бути насрати на проблеми людей.

Тепер вже Карла пирхнула зі сміху, ніскільки не збентежена моїм вибором слів. Я ж стисла плечима.

– Вони нас вбивали та продовжують вбивати, хоча наші предки були єдиними, хто міг захистити себе та їх від Духів. Тепер нас менше, ми слабші, а від думки про їх захист мене нудить.

Карла кивнула, все ще трішки усміхаючись, втім в її поведінці та погляді вже почали простежуватися серйозність та роздумливість лідера. Мої слова, схоже, нагадали їй про щось, що вона сама відклала у далекий ящик.

– Допомога цим… – вона помахала долонею, ніби підбираючи якесь слово, аби не сильно лаятися, втім здалася, – покидькам це останнє, що нас турбує. Але ось що я скажу: якщо це дійсно Духи, вони можуть дістатися й до нас. Тому будь-яка інформація не буде зайвою. Звісно, вирішувати тобі, бо крім тебе туди піти нікому.

Насправді дізнатися про все можу як я, так і Саймон, знову зустрівшись з Аміром під час передачі планів полювань та патрулів. Але якщо оцінювати якість та правдивість інформації, то лише я можу прийти до Ніла та вимагати від нього все, ніби він мені по кінець життя винен, і врешті отримати бажане.

Я закусила губу, коли на ваги лягли думки «інформація не завадить» та «ну його в сраку».

– А знаєте, – я поглянула на Карлу, – снодійне сьогодні все ж не завадить.