Night Rain - Spotlight, Night Rain

Ого, сказати, що я була здивована – це промовчати. Такого я точно не очікувала! Ще якихось 10 хвилин тому я була в судомній депресії і єдине, що я робила – це спала, а тепер цей прекрасний чоловік, цей об′єкт мого кохання ось так легко заявляється до мене і каже всі ці речі! Єдине, що я могла в цій ситуації – сидіти і думати, дуже дооовго думати.

-    Тобто, ти хочеш, щоб ми зустрічалися? – після тривалої паузи запитала я.

-    Так, Ніколь!

-    І ми можемо офіційно бути парою? - перепитала все ще недовірливо я.

-    Так, Ніколь!

-    І ти мені зробив боляче, наговорив оте все, я страждала кілька днів від твого вчинку і це все заради того, щоб ми були зараз разом? Це не здається тобі дивним? Хіба не можна було все те саме зробити, але без завдавання мені болю??? Можна було просто зізнатися, щоб я почекала поки ти зміниш роботу і ми потім будемо разом.

-    Ніколь, я точно не міг знати чи мене приймуть, але так, ти права, вибач, я мав це продумати. Я не мав тебе так відштовхувати! Але ж я зрозумів свою помилку в той же день і намагався до тебе додзвонитися і дописатися!

-    Не було в мене ніяких дзвінків та повідомлень!

-    Ти певна?

-    Тааак.., незнаю.., можливо, - я полізла в свій телефон і запізніло згадала, що я перевела його в режим польоту ще 3 дні тому, завчасно попередивши батьків, що не виходитиму на зв′язок, бо буду зайнята парами. І зараз знімаючи режим я починаю отримувати за враженнями тисячу повідомлень і стільки ж неприйнятих дзвінків. Майже всі від Дареса!

Тобто, якби я не увімкнула режим польоту, то по ідеї взяла би слухавку від нього і ми би поговорили ще в перший день. І я би не страждала б, не було б цих кількох днів депресивної ями і можливо, ми б з Даресом були б разом ще раніше…

-    То що сталося? – схвильовано запитав чоловік.

-    Режим польоту, - я показала телефон і присоромлено закрила обличчя долонею.

-    Яка прикрість, - щось в його голосі змусило мене повернути голову.

-    Ти що смієшся з мене? – я була вражена і приголомшена. По-перше, своєю дурістю, а по-друге, даною ситуацією. Поглянувши на все з боку, я теж не стримала емоцій і через мить ми вже вдвох заливалися сміхом. Можливо навіть істеричним. Але напруга спала остаточно.

   Через тиждень, після того як Дарес перейшов на іншу посаду, до іншого вузу, ми офіційно розповіли всім про те, що разом. Ну, як всім – нашим друзям. Я також, типу випадково(насправді зі злим умислом) промовилася про наші стосунки своїй подрузі Ненсі, тож тепер з полегшенням можу сказати, що про це знає майже весь університет. Особливо ті злісні гієни, які не давали спокою моєму Даресові! Не те, щоб це була помста – скоріше вихваляння. І то – одноразове. Тому що більше в мене немає часу на ці дурниці – прямо зараз ми, як справжня закохана парочка, тримаючись за руки йдемо гутяти парком, їсти морозиво та годувати качок(кукурудзою, коли що).

Кінець