Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

- Ти єдина, хто не боїться мене?  

 Мін спрямував на мене такий пильний погляд, від якого мені стало ніяково ще більше.  

- Чому я повинна тебе боятися? 

- Звичайно, - знову посміхнувся Джи Мін, - у тебе немає причин мене боятися. Ходімо, я покажу тобі свою кімнату, і подивимося, що я пропустив, поки байдикував. 

 Він потряс мій рюкзак і кудись пішов. А в мене, немов ноги до підлоги приросли. Мін покаже мені свою кімнату? Я побачу його кімнату.  

- Що таке? Уже передумала?  

- А? - видала безпорадний звук. 

- Джи Йон, там немає нічого страшного. І я тебе не з'їм.  Обіцяю, що навіть не вкушу. 

 Мін усміхнувся. А мені раптом стало соромно. Справді: я прийшла до нього додому, і ми тільки вдвох. Його мами, схоже, немає вдома. Моє збентеження з боку здається дурним. 

 Із завмиранням серця переступила поріг заповітної таємничої кімнати. Ніколи не думала, що одного разу опинюся тут.  

 Кімната Міна здавалася досить просторою і світлою. У ній було багато полиць із книжками, стояла підставка з кількома самурайськими мечами в піхвах. Поза цим в кімнаті не було нічого зайвого - тільки найнеобхідніше для школяра-старшокласника. Скрізь панував ідеальний порядок і чистота.  

 Окинувши поглядом усю кімнату, помітила, що Джи Мін спостерігає за мною. Він дивився на мене так, немов чекав відповіді на запитання. 

- Тут так затишно і чисто, - промовила я, ніби він і справді про це питав.  

- Затишно? - здивувався Мін і сам озирнувся на всі боки. 

- Саме такою я собі її й уявляла.  

- Уявляла?  

 Я схаменулася, зрозумівши, що бовкнула зайве, але було вже пізно.  

- Ну, - зам'ялася, - зараз, коли входила, думала, що тут буде ідеальний порядок. 

- А-а, - багатозначно протягнув Мін, усміхаючись. 

 Він поставив на підлогу мій рюкзак і знову утопив в мене погляд. 

- Нікому не розповідай, що була тут. 

- Навіщо мені комусь розповідати про це?  

 Я підійшла до Джи Міна за своїм рюкзаком. 

- Якщо ти помітив, у мене немає справжніх друзів серед однокласників... - продовжила, але Мін раптом притиснув мене до стіни і, приклавши вказівний палець до моїх губ, шикнув, закликаючи мовчати.  

 Я завмерла, затамувавши подих. Мін прибрав свою руку, упершись нею в стіну біля мого вуха. 

 У нього були холодні руки, і вони, немов залишили прохолодний слід на моїх губах, змусивши моє сердечко схвильовано тріпотіти.  Я напружено чекала, що буде далі. Що Мін робить? Але наступної миті зрозуміла, що відбувається. 

- Міне, - почула я мелодійний жіночий голос, - у нас у гостях людина? 

 Я мимоволі здригнулася. Мабуть, це його мама. 

 Як дивно прозвучало її запитання. 

 Мін невдоволено скривився, трохи схиливши голову і ховаючи від мене свої очі. 

- Милий? - вимовила вимогливо його мама, чекаючи відповіді. 

- Так, матусю, - промовив стримано Мін, - у нас гостя. 

 Його голос звучав приглушено, але вона почула. 

- Гостя? - здивовано перепитала його мама. 

- Вона вже йде, - відповів Мін і цього разу вже голосно.  

- Я входжу, - промовила жінка.  

 Джи Мін відсахнувся від мене, і одночасно я побачила її.  

 Розгубилася, не знаючи, що мені робити. Мене вразило, наскільки мати Міна здавалася молодою і красивою. Мабуть, вона народила його дуже рано, зовсім юною. Я ніколи не бачила її раніше, але багато чула про неї. Як можна було говорити жахливі й бридкі речі про цю людину? Вона здалася мені ангелом. І Мін дуже на неї схожий.  Бліда шкіра і неслухняне волосся з каштановим відливом. Ясні виразні й проникливі зелені з карими іскорками очі. 

 Ангел усміхнувся мені. 

- Мін ніколи не приводив у наш дім дівчат.  

- Мам, вона вже йде. 

- Ну чому ж? Якщо вона друг, чому вона не може залишитися? Адже вона друг? 

 Мама Міна зробила наголос на слові «друг», і я розгубилася ще більше. Який сенс вона вкладає у свої слова? Вона так подивилася на свого сина, немов хотіла дізнатися: можливо, насправді я його дівчина і ми зустрічаємося? 

- Я його однокласниця, - поспішила уточнити, і мама Міна перевела погляд на мене. - Мене звати Ан Джи Йон. Ми разом вчимося... Мін уже третій день не приходить до школи, і я вирішила...  

 Я запнулася, адже мені стало ніяково під уважним поглядом жінки. 

- Провідати й дізнатися, чи все з ним гаразд? - уточнила вона за мене.  

 Я кивнула головою. 

- Не переживай. Це всього лише легке нездужання.  Застуда. У понеділок Мін піде до школи.