Рустем Халіл - Часу немає, Рустем Халіл

lang="uk-UA">На шостому Едем виявив, хто — літня прибиральниця викочувала візок. Едем вирішив грати на випередження й піднявся зразу на два прольоти. 

Ліфт зупинився на дев’ятому. 

Едем почув його сигнал ще на сходах. Він прочинив двері пожежного виходу й нарешті побачив спину водія «ауді». 

Чоловік. 

У марудній погоні містом Едем втратив потрібну машину й переслідував не ту! Як багато білих «ауді» на київських вулицях. І ось водій однієї з них зник за скляними дверима. 

Едем обіперся на коліна, аби перевести дух. Наслання зникло. Переслідування вигаданої Інари було деструктивним поривом і не могло скінчитися інакше. 

Едем зайшов до кабіни, де ще стояв запах чоловічого одеколону, і натиснув одиницю. 

На нього знову звалилася втома, наче він пробіг напівмарафон. Проїжджаючи четвертий поверх, він вирішив, що Інара, яка мелькнула біля лікарняних дверей, була ілюзією. Вигадкою його уяви, підігрітої коньяком. У всьому винна ота парочка в ранковому парку — вона нагадала йому про те, що не збулося. 

Ліфт зупинився, пропищав сигнал, дверцята відчинилися. 

Перед Едемом стояла Інара. 

Її краса, яка колись була тільки ескізом художника-початківця, тепер перетворилася на полотно майстра. Губи стали виразнішими, нефритові очі — насиченішими. Але це була та ж сама Інара, яку Едем колись залишив на гамірній автобусній зупинці. 

Ноги самі винесли Едема з ліфта. Зосереджена на своїх думках Інара ковзнула по ньому швидким поглядом і натиснула кнопку потрібного поверху. Едем не смів обернутися. 

Грюкнули дверцята, кабіна помчала геть. А біля ліфта застигла постать, яку облили водою й виставили на мороз. 

Інара його не впізнала. 

Бувають дні, які треба просто пережити. До того дня, якого пережити не можна. 

Коли Едем увімкнув світло в своєму передпокої, він побачив не скуйовдженого чоловіка з пляшкою віскі — до цього відображення Едем уже звик за час хвороби — він виявив чоловіка, який уже не бігатиме ранками. 

Чоловік укинув пропахлу сорочку в кошик із брудною білизною. Чоловік вилив залишки віскі у склянку й відправив пляшку в сміттєве відро. 

Чоловік відірвав від грона в холодильнику кілька виноградин і кинув їх до рота. Єдине, в чому він відхилився від сценарію багатьох своїх вечорів, — не зачинив вхідних дверей. 

Невдовзі склянка була помита й сохла на серветці. Чоловік не зраджував своїй акуратності до останнього. 

Пістолет за поясом заважав, і Едем його вийняв. Йому сподобалося власне відображення зі зброєю в руці. Хай він і відпустив віжки свого життя, але смертю своєю міг розпоряджатися, як вважає за потрібне. 

Едем почувався тверезим, як тибетський чернець. Він напрочуд ясно усвідомлював, що збирається зробити, і що це рішення — єдино правильне. Без прощальної цидулки, без останніх дзвінків. Так, як це зробив сьогодні Фростов. 

Едем зняв зброю із запобіжника, загнав патрон у дуло і підняв пістолет до підборіддя. Немає людини, заради якої він би хотів зберегти це обличчя таким. Батьки вже померли, від друзів, дізнавшись про хворобу, він відвернувся сам, а Артур — лікар, його таким видовищем не злякати. 

Довгі роки у глибинах його пам’яті зберігався спогад про руду дівчину. Він не вів із нею бесід, не гадав, яку долю вона вибрала, не замислювався, чим вона могла займатися цієї миті: колихати дитину на гойдалці, читати доповідь на щотижневій нараді, замовляти каву в гамірній кав’ярні… досить було знати, що ця дівчина є, що вони одного разу можуть знову зустрітися, і вона згадає зоряну ніч їхнього першого знайомства. Але сьогодні ця дівчина байдужо ковзнула по ньому поглядом. 

Едем поклав пальця на спусковий гачок. 

— Стій! — сказало відображення перш ніж він замружився. 

І замість Едема в овальному дзеркалі передпокою виникла сива постать під п’ятдесят у картатому піджаку з сірими білками очей. 

 

— Стій! — знову наказало видіння. — Дуло в підлогу. 

Едем опустив пістолет. Схоже, він допився до чортиків. Не можна позбавляти себе життя в хмільному пориві — холодними мають лишатися й серце, і голова. 

— Коли повернешся, я ще буду тут, — попередила постать. 

«Звідки повернуся?» — хотів поцікавитися Едем, але не встиг — кинувся до унітаза вивертати шлунок. 

Коли потік урешті вичерпався, Едем підставив обличчя під прохолодну воду. Продовжуючи витиратися, він вийшов до передпокою й виявив, що в голові не прояснилося — сивий чоловік так само дивився на нього з дзеркала. 

— А ти міцний хлоп, — похвалив він. — Рідко обходиться без істерик. 

Едем затулив обличчя рушником і прихилився до стіни. З хвилину він глибоко дихав, відновлюючи сердечний ритм. Згадав, що залишив телефон у палаті, — якщо й викликати швидку, то хіба від сусідів. Та що він скаже диспетчерові: приїздіть, бо в мене психоз? 

Чоловік у дзеркалі нетерпляче перебирав пальцями. 

— Досить спроб пояснювати очевидне, — він помітив, як Едем позирає з-під рушника. — Я не вигадка, а в тебе не біла гарячка — хоча з тим, як ти останнім часом пив, це було б не дивно. Перейдімо до справи. Візьми колоду карт. 

Едем торкнувся дзеркала. І хоча на дотик воно було таким, як і завжди, він вирішив, що хтось надумав розіграти його й замінив дзеркало тонким дисплеєм. 

— Карти у верхній тумбочці шафи, — нагадав чоловік. 

Едем не здивувався, що задзеркальний гість знав це місце. Певно, карти були частиною сценарію, і Едемові стало цікаво йому підіграти. Він кинув рушника на спинку стільця й пішов по карти. 

Незнайомець змусив Едема здригнутися, з’явившись у дзеркалі стінної шафи. Хтось справді всерйоз витратився на розіграш, якщо встановив екран і тут. 

— Добре перетасуй і вийми будь-яку. Це буде чирвова сімка. 

Едем перевірив карти: звичайні, з глянцевого картону, гнуться, як і має бути, різної масті і різної цінності. Едем їх перетасував і підняв верхню. 

Чирвова сімка. 

Едем розірвав карту навпіл. Так і є — звичайний картон. 

— Наступним буде виновий король, а потім — винова вісімка, — чоловік вийняв звідкись зубочистку й тепер знуджено чистив бруд під нігтями. 

Едем перетасував, витягнув карту з середини. Виновий король. Потягнув наступну. 

— Дивися. Сміливіше, — підбадьорив чоловік. 

Наступною виявилася вісімка тієї ж масті. 

— Як ти це робиш? — нарешті заговорив Едем.