Рустем Халіл - Часу немає, Рустем Халіл

— Це дрібниці, — незнайомець махнув рукою, і зубочистка відлетіла в невідомість, — достатньо вміти бачити майбутнє. Їдемо далі. Тепер візьми з полиці будь-яку книжку, розгорни на будь-якій сторінці і ткни пальцем. «Може, з мого обличчя їй стало зрозуміло, що я не по те прийшов, що мені потрібні не поради, а привітання: позіх змінила усмішка». 

Едем був не з тих, хто плодить безлад, але зараз він кинув карти на стіл і миттю опинився біля книжок. Він їх возив із собою з квартири у квартиру не так уже й багато — тільки найкращі. Але хіба можна відгадати абзац? Відвернувшись, щоб підсвідомість не вплинула на вибір, Едем витягнув першу-ліпшу книжку й, розгорнувши сторінку навмання, прочитав: «Може, з мого обличчя їй стало зрозуміло…» 

— Дідько! — сказав Едем. 

— Не зовсім, — відповіло відображення. 

Едем позадкував і сів на ліжко. 

— Переконався, що я не галюцинація, чи спробуємо телевізор? Власне, це найефектніша з задумок. Я кажу фразу — ти перемикаєш канал і перевіряєш, чи я мав рацію. Можемо тестувати мої здібності скільки завгодно, але давай домовимося: коли ти переконаєшся у моєму вмінні, ми нарешті підемо далі. Згода? 

Едем кивнув. 

— Отже, перша угода в нас уже є. Але я з’явився в цьому дзеркалі з розводами не заради неї. То що, увімкнеш телевізор? 

— Ти хто? 

— Правильне запитання особі, яка без дозволу вривається в твоє дзеркало в найвідповідальніший, так би мовити, момент. Називай мене Саатчі. Я — джин. Можеш повірити? 

— Я ж юрист. Я навіть у справедливість не вірю, а тим більше у джинів, які з’являються без лампи. Якщо я розіб’ю всі дзеркала у квартирі, ти зникнеш? 

Саатчі театрально вхопився за голову, наче Едем не був його єдиним глядачем. 

— Бачу, сміливість повертається до тебе, наче до прищавого юнака, який уперше в житті торкнувся до однієї жіночої груді й зрозумів, що може взяти всією долонею другу. Щоб я зник, не треба псувати майна — досить попросити. Однак нераціонально відмовлятися від угоди раніше, ніж тобі встигли озвучити її умови. 

— Угода? Ти для цього з’явився? 

Едем налив собі води — позбутися неприємного смаку в роті. Ковтнувши двічі, став навпроти дзеркала й почав розглядати непроханого гостя. Високі чоботи, мішкуваті штани, оранжевий піджак у велику клітинку. Сиве волосся пострижене їжаком. Худе продовгувате обличчя, тонкий ніс і безкровні губи. І очі, наповнені сірим чорнилом замість білків — зіницю заледве можна роздивитися, і тому незрозуміло, куди дивиться співрозмовник. Ці очі загіпнотизували Едема. 

Раптом у правому оці з’явилися дві білі плями: одна мала форму чоловічого члена, друга зображала чоловічий профіль. Картинка ворухнулася: член почав стукати по профілю. 

— Досить мене розглядати, — попередив Саатчі, — бо зараз там опиниться твоя голова. 

Едем вийшов із заціпеніння. Білі обриси розсіялися в сірому озері очей. 

— Ти сьогодні говорив своєму другові Артуру, — Саатчі якось лиховісно всміхнувся, — що нерозумно перед смертю закидатися контрабандним екстазі й купати двох повій у ванні з молоком. А Артур заявив, що голлівудські сценаристи, які відправляють героїв на порозі смерті підкорювати гори або стрибати з парашутом, винюхали свою фантазію разом із кокаїном. 

— Звучало не зовсім так, — заперечив Едем. 

— Правильно не за буквою, але за духом. Я згоден із вами обома. Усе це надто дрібно для такої величної істоти, як людина. Є сотні інших речей, які варто спробувати перед смертю. Побачити, як незнайомець свідомо жертвує задля тебе найціннішим. Відчути справжню ненависть, здатну перетворити тебе на згусток вогню. Опублікувати роман, який навчить людей знову читати. Безмісячної ночі знести пам’ятник сумнівному історичному діячеві. Пограбувати банк і розсіяти гроші над містом, аби навіть роки потому хтось знаходив купюру в димарі. Виявитися для когось останньою линвою і виправдати цю надію — витягти людину з виру. Викрасти поп-зірку з готельного номера й переконати її вирушити разом із тобою на чуже весілля. За один день висадити на пустирі парк. 

— Скільки добрих фантазій для істоти з сірими очима. 

— Так і я ж стою не перед злодюгою. Але хочеш — перед театральною прем’єрою замінимо бутафорський пістолет на справжній? 

За всієї своєї фантасмагоричності ситуація почала Едема смішити. 

— Це і є та угода, заради якої ти з’явився? 

— Це шматочки хліба. 

Почувши про хліб, Едем подумав, що алкоголю сьогодні було забагато, а от із закускою не пощастило. Почуття голоду прокидалося й ходило навшпиньках поряд із потривоженою жагою життя. 

— Ти ж любиш риболовлю, — Саатчі зробив паузу, але зрозумівши, що Едем не попросить розкрити метафору, здався сам. — Я розкидав хліб, аби приманити тебе до наживки, а потім підсікти угодою. Збагнув? 

Тепер він нагадував Едемові ображену дитину. Залишки страху зникли. 

— Схоже, тобі треба повчитися стратегії ведення ділових перемовин. То що за угода? 

Саатчі вийняв із кишені піджака монокль на ланцюжку, протер його рукавом і з поважним виглядом вставив у очну впадину. 

— Традиційна: виконання бажань в обмін на душу. 

— На мою безсмертну душу, ти хотів сказати. Ні, дякую. Пропозиція не відповідає платі. 

Саатчі від здивування випустив монокль, і ланцюжок змійкою вислизнув із кишені вслід за лінзою. 

— Дивне нахабство для людини, яка хвилину тому тримала пістолет коло підборіддя. Ти ж знаєш, куди потрапляють душі самогубців? 

— І навіщо ж ти мене зупинив, якщо все одно моя душа потрапила б у пекло? 

— Потрапила б, але без мого посередництва. І що мені тоді за зиск? 

Згадавши про пістолет, Едем повернувся до ванної, забрав його з кахлі біля унітаза й поставив на запобіжник. Поклав на стіл поряд із картами. Саатчі з цікавістю спостерігав. 

— Я не укладаю невигідних угод, навіть із джинами. Якщо ти вмієш бачити майбутнє, то мав би це зрозуміти, — заявив Едем. 

— Найближче майбутнє. Та поки ти закінчиш вести торг, людство вже встигне заперечити теорію Ейнштейна і знайде позаземну цивілізацію. 

Едем узявся гортати роман, вдаючи, що йому нецікаво. 

— От він погодився на угоду заради великої речі, — кивнув Саатчі на книжку. 

— Заради великої речі на 150 сторінок? Уже могли б запропонувати хоча б «Уліса». 

— На жаль, «Уліс» стався без нашої участі. 

Саатчі взявся розминати пальці, від чого в кімнаті захрустіло так, ніби хтось блукає осіннім лісом. 

—