Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Семі, кицю, попий води! Ну, не треба так перейматися через курортну інтрижку. Це ж твої слова були! Ми знали, що розважимося й поїдемо додому працювати та згадуватимемо хлопців, як доповнення до прекрасних гавайських краєвидів, – безтурботно вимовила Аманда й подала мені пляшечку води.

Я глянула на звичайну мінералку й відчула, що то гільйотина, котра ріже мене на шматки. За лічені дні я перестала бути сухою дровенякою, що не має жодних почуттів й перетворилась на дивачку, готову померти тільки б Він був лише моїм... Террі-Террі, що ж ти зробив зі мною? Адже це ніяка не розвага, а крах довіри і всього на що я накинулася, мов голодний звір.

Щоб Менді мене не бісила, я зачинилася у своїй кімнаті й ридала так, наче смерть вже прийшла та сказала, що не відпустить мене назад у білий світ! Потім зреагувала на зраду так само гарячково, як мама колись і просто знайшла терміновий рейс до Нью-Йорка (звісно чорт знає яким маршрутом та з пересадками). Байдуже, тільки б не бачити ідилії місцевого «сокола» з його куркою!

Як прийдеться запхала лахи до валізи й визирнула в хол та, слава Богу, не побачила Менді. Потім написала в адміністрації відмову від решти відпочинку й мене зовсім не цікавило, що думають про розпатлану та зарюмсану гостю працівники готелю. Власне, то не їх справа. Головне, щоб «парочка щасливців» ніде не потрапила в поле зору та якомога швидше вибратися в аеропорт.

На телефоні довго з’являлася купа викликів, аж доки я взагалі не вимкнула гаджет й запхала його кудись під ганчір’я.

Розділ 11.

З перельотами та чеканням рейсів я «налітала» понад добу та з’явилася під оселею Венсів, коли у Нью-Йорку стояла глибока ніч. Звісно у вікнах нашого з Майклом дому було зовсім темно. Мабуть, вже спить або ще вірніше сидить у себе в конторі та рахує чужі гроші.

Ні, здається таки вдома, бо світло в передпокої горить і якісь дивні звуки чуються з будинку. Я безсило кидаю валізу посеред холу та вмикаю верхнє освітлення... Далі невитривалим краще відійти вбік!

Посеред їдальні, на так званому острові поруч з плитою, широко розсунувши ноги сидить якась малолітка, а мій «вірний і працьовитий» чоловік порпається ротом у її вагіні...

– У-упс! – чую я глузливий звук з рота тієї дівулі, а Майкл відривається від своєї «пізньої вечері», витирає мокрі губи й дивиться на мене так здивовано, наче бачить вперше у житті.

Чомусь в моїй голові виникає єдина фраза, котру він зараз повинен сказати: «Це зовсім не те, про що ти подумала...» Так каже будь-який чоловік, коли дружина зненацька заскочить його хтиву морду в промежині іншої. Та він спокійно встає й накидає на тіло дівчини свою сорочку, а потім каже мені:

– Ти вже відпочила? Чому так рано повернулася? Здається ще повинна була плавати на Гаваях кілька днів.

– Ну, вибач Майкі, що не попередила! Та я бачу: ти не дуже сумував на самоті, – перша думка була повідривати їм голови. Друга – вбитися самій. Але я спокійно розстібнула вітрівку й повісила її до стінної шафи.

Потім мовчки обійшла їх і побрела на ватяних ногах до себе, щоб просто прийняти душ. Добре, що кабінок в домі аж три. Я щиро сподівалася, що вони не спарювалися в кожній? Може Майклу було достатньо порати те недозріле стерво лише у своїй опочивальні?

Дійсно, в цьому я не помилилася. Містер Венс залишався, як завжди, вихованим та логічним. У моїй кімнаті - непорушний спокій і все на тих місцях, що я залишила, щоб потрапити на кілька днів у інший вимір. Туди, де я була з Ним - чарівним і жаданим та втрачала розум від кохання й смертельно гострих відчуттів, котрих тут взагалі не знала.

Після теплої води стало набагато краще. Я розпласталася на власному ліжку, пригадуючи кожну складочку його поверхні й розуміла, що світ зостався старим. Змінився лише один нюанс. Мій до нестями заклопотаний справами чоловік виявився звичайнісіньким земним пройдисвітом, що вміє робити з іншими жінками таке, чого зі мною навіть не наважувався.

У двері спальні постукали. Це був Майкл. Навіть серед ночі він вже встиг одягнути свій традиційний прикид мертвяка й стояв переді мною з надпитим келихом червоного вина спокійний, наче удав. Мені напою не пропонував, бо знав, що відмовлюся.

– Заходь, мій підлий жеребчику! Що не встигли кінчити? І скільки часу вона існує у твоєму житті? Ну, тепер хоч зрозуміло: чому до мого тіла у тебе не доходили ні руки, ні рот, – відразу накинулась я на благовірного, але й він був не з простачків.

– У тебе щось сталося, Семі? Лінда казала, що пробудеш на Гаваях до сімнадцятого, а сьогодні якщо не помиляюся, ще тільки чотирнадцяте на календарі.

– Дякую, Майкі, за турботу й нагадування. У мене все в порядку. А як твоя дівчинка, не дуже злякалася? Бо ще невчасно почнуться критичні дні. Від твого рота вона ж не завагітніє, – полізла з мене гидота та він тільки посміхнувся й відповів:

– Мія - моя помічниця. Вона не вагітна і не з боязких. А на запитання: скільки зі мною, можу відповісти. Стільки, скільки ти не зі мною.

– Ого! Так довго? Тобто завжди? – зробила я висновок.

– Ні, не зовсім. Одружувався я з живою жінкою й кохав тоді. А ти чомусь замкнулася у собі й перетворилася на машину та забула, що ми чоловік і дружина. Ось тоді Мія й допомогла мені згадати, що я живий. За це я вдячний їй. Заміж за мене дівчина не проситься та не вимагає високої платні. Просто розуміє й підтримує. Здивована? Бачу, що так, – тепер зробив свій висновок мій фінансист, у котрого виявляється є чуйна коханка.

– Якщо чесно, то здивована. Ти вибач, що навіть не сповістила про від’їзд. Просто тебе рідко можна побачити вдома, а телефоном - якось негарно було. Ось я маму й перетворила на нашого перемовника. У неї це добре виходить, адже любить тебе вона більше, ніж власну дочку.

– Так, Лінда дивовижна жінка й ви з нею зовсім не схожі. Добре, я піду. Гарних тобі снів. Мія вже поїхала, якщо це тебе заспокоїть, – вимкнув Майкл верхнє світло, а я байдуже відповіла йому вслід: