Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

Через п'ять хвилин він уже одягнений стояв у своїй кімнаті. Забрав свої аркуші із домашнім завданням, свою книгу та свій олівець. За рештою потягнувся до класу. Вчитель уже чекав на них там. Кожен із хлопчиків, коли заходив до класу, віддавав йому свої аркуші із домашнім завданням. Барнабас одним оком переглядав їх і відкладав у стопку на краю столу. А учень терпляче чекав коло столу, доки вчитель не подавав знак, що той може йти далі. Коли Сорок Третій віддав свої, той підняв брови.

- Ти з обох боків написав? Молодець. Після вечері дописував чи на годині вільного часу? - спитав учитель, уважніше розглядаючи ретельно виведені літери.

- Я встиг у відведений час. - повідомив Сорок Третій і відразу впіймав на собі кілька зневажливих поглядів.

Барнабас задоволено кивнув головою.

З наступні два тижні нового нічого не сталося. Учні вчилися читати. Вже потім почали писати цілі слова та речення, старанно виводивши кожну літеру на аркушах паперу. Спочатку Сорок Третій питав деякі моменти у своїх одногрупників, які вже давно вміли читати та писати. Після того, як кілька разів йому відповіли так зверхньо, що в нього від злості аж зуби заскрипіли, він вирішив більше нічого ні в кого не питати. Намагався зрозуміти все сам. Або, у крайньому разі, запитати в учителя. На подив Барнабас завжди охоче відповідав на запитання. Іноді, навіть, більш широко, зачіпаючи суміжні теми та сіючи в голові Сорок Третього насіння для майбутніх нескінченних питань. Після чергової серії таких питань вчитель приніс хлопцю товсту книгу, присвячену філології, і віддав у коридорі. Сорок Третій був здивований цим вчинком. А ще він був здивований тим, що досі нічого не знає з того, що повинен знати алхіміст, а його вчитель все далі веде його в якусь незрозумілу далечінь.

- А навіщо ви це робите? - запитав Сорок Третій.

Барнабас усміхнувся. Він не бачив злості в очах учня. Просте та щире запитання.

- Я хочу, щоб ти навчився все доводити до абсолюту. Ми ще не почали вивчати алхімію. Якщо ти до її вивчення навчишся доводити справу до кінця, вивчати всі можливі нюанси, тоді ти здобудеш право залишитися ще на рік в поліоті. Якщо й далі продовжиш діставатися найглибшої істини, то з тебе може вийти хороший алхіміст. Моє завдання — навчити тебе мислити. Навчити досягати мети. Я бачу, що ти скрупульозно все виконуєш. Це я помітив за першим твоїм домашнім завданням. Зазвичай, діти пишуть літери для галочки. Щоби було виконано. Щоб я не бурчав. Щоб із поліота не вилетіти. Та з сотні різних причин. Але на той час ти не мав жодної видимої причини. Натомість, ти мав бажання. Ти кожну букву виводив таку, як попередню, та таку, як наступну. Далі ти дізнаєшся, що це вміння для алхіміста є одним із системоутворюючих. Мабуть, найцінніше. У тебе добре пристріляне око. І рука не тремтить. Все інше додасться. Якщо ти маєш здатність до алхімії, то все буде добре.

Сорок Третій подякував учителю. За що саме, він і сам не зрозумів. Можливо, за книжку. Або за добрі слова на свою адресу. Або за напуття. Мабуть, за все одразу.

Книгу хлопчина читав вечорами при світлі лампи. Промовляв подумки всі ті правила, що там згадувалися. Постійні тренування далися взнаки. Читати він тепер міг швидко. Тільки тепер він усвідомив, які знання можуть зберігатися в книгах. Сотні людей передали свій досвід через паперові вицвілі сторінки. А він увесь цей досвід може врахувати. Так, поки що в нього в руках була лише книга з філології. Але будуть інші. Будуть книжки героїв. Можливо, самого Алхіміста! Він прочитає про те, як краще боротися проти Химерниць. Що треба зробити, щоб мати змогу їх вбивати. А ще можна дізнатися, як протистояти полчищам амаліонів. Щовечора, коли Сорок Третій відкладав книгу під подушку, він ще довго мріяв, уявляючи майбутні битви. І щовечора він засмучувався від того, що досі не знає нічого з того, що має знати алхіміст. Нічого. Всьому свій час.

Минуло ще два тижні. Потім розпочалася граматика. Її Сорок Третій вже добре вивчив, тож жодних проблем у нього при вивченні даної теми не виникло. Домашнє завдання хлопець робив дуже швидко, ретельно виводячи кожну букву та кожен знак. Вчитель дав йому нову книгу. З математики. Так, вона була трохи дитячою. Зайчик збирає шишки, ведмідь яблука, а лисичка курочок. Зате він зрозумів ідею складання та віднімання. Книгу Сорок Третій ковтнув за кілька вечорів. Барнабас приніс іншу. Складнішу. Там розпочалися рівняння. Спершу прості. Потім складніші. Сорок третій дізнався, що таке формула. Потім формули ускладнювалися та почалися цілі системи рівнянь. Тому, коли група у класі розпочала вивчення математики, Сорок Третій вже обчислював складні інтеграли і похідні. І кожна формула, кожне правило і кожен виняток із цих правил назавжди залишалися викарбувані в його пам'яті. Траплялося навіть, що Барнабас просив його процитувати якусь частину книги, що вони вивчали в групі, і Сорок Третій це робив. Друзів у хлопця після такого не додавалося. Але це було й не важливо. Він зрозумів, що тут кожен сам за себе. Уся його група умовно поділялася кілька частин. Були ті, хто знав один одного з дитинства, і такі трималися разом, не приймаючи до себе чужинців. Родові групи. Були такі, що страшенно хотіли потрапити до однієї з родових груп і були підлизами чи донощиками. Робили все, щоб догодити комусь. Сорок Третій найбільше у світі хотів стати алхімістом. Йому не було діла ні до перших, ні до других. Він відносив себе до третьої групи. Одинак. Таких налічувалося чимало. Кожен мав на те свої причини чи, може, так склалися обставини. І коли з ними спілкуватись? Весь вільний час хлопець проводив за книгами. Коли дочитував одну, він просив у Барнабаса іншу. Одного разу вчитель сердито похитав головою і почав питати різні визначення та формули з тієї книги, що йому повернув Сорок Третій. Хлопчик відповів правильно на всі запитання. Вчитель усміхнувся і похвалив його, сказавши, що той може стати Чорним. Хоч би що це означало.

Два місяці пролетіли непомітно. Осінь почала фарбувати дерева у золоті кольори. З висоти третього поверху свого корпусу Сорок Третій любив спостерігати за лісом. Як він тремтить на вітрі, коливається і хвилюється. Він вселяв йому спокій. І нагадував про дім. Що там зараз робить батько? Чи добре він заробив на продажі врожаю? Напевно, ще одна причина, чому він увесь час проводив за книгами, то це те, щоб менше думати про сім'ю. Щоб сльози не наверталися на очах. Щоб усередині не горіло з новою силою яскравим вогнем палке бажання побачити рідних. Маму, братів, батька.